Бєлозоров Сергій Тихонович
Сергій Тихонович Бєлозоров (25 грудня 1903, Хотин — 25 квітня 1970, Одеса) — український географ, геоботанік, дослідник природних ресурсів, історик науки, професор, завідувач кафедри фізичної географії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова (1963—1970)[1]. Провідний український спеціаліст з фізичної географії материків. БіографіяСергій Тихонович Бєлозоров народився 25 грудня 1903 року в Хотині на Буковині, що на той час входила до складу Бессарабської губернії Російської імперії[2][1]. У 1913 році вступив до Бобринецької гімназії, закінчив 7 класів. Після гімназії 2 роки працював учителем. У 1922 році вступив на агро-біологічний відділ Одеського інституту народної освіти (ІНО)[3]. У 1926 році, захистивши дипломну роботу на тему «Асканія-Нова як об'єкт для шкільних екскурсій», отримав кваліфікацію викладача-фахівця природничих дисциплін. Був рекомендований до аспірантури цього ж інституту. Науковим керівником був професор Г. І. Танфільєв, засновник вітчизняної геоботаніки, ґрунтознавства та болотознавства[2][4]. У 1929 році Бєлозоров закінчив аспірантуру за спеціальністю «фізико-географ» і залишився на кафедрі науковим співробітником[3][1]. У 1929—1932 роках був науковим співробітником, заступником директора Одеської гідрогеологічної станції, викладав у вечірньому Робітничому університеті[1]. У 1930—1933 роках Бєлозоров обіймав посаду доцента кафедри фізичної географії Одеського інституту соціального виховання. Одночасно 1930—1932 роках викладав в Одеському піхотному училищі[1]. Після відновлення Одеського дкржавного університету працював у ньому на посаді доцента кафедри фізичної географії з вересня 1933 по серпень 1941 року[3][1]. 11 квітня 1934 року отримує звання доцента, а 17 березня 1937 року йому присуджується вчений ступінь кандидата географічних наук[2][3]. З 16 січня 1938 року по 1 липня 1941 року був деканом географічного факультету Одеського педагогічного інституту, завідувачем кафедри фізичної географії[2][1]. Викладав в Одеському німецькому педагогічному інституті.[5] Сергій Тихонович Бєлозоров завідував міським та обласним відділами народної освіти в Одесі на початку Німецько-радянської війни і під час оборони міста[2]. Під час війни в окупованій Одесі залишений у патріотичному підпіллі, був учасником партизанського загону. Допомагав легалізовуватись підпільникам і військовополоненим, постачав партизанським групам гроші, медикаменти, зброю, друкував листівки, вів розвідувальну роботу. З осені 1943 до початку 1944 року викладав в Університеті Трансністрії[3]. Був заарештований румунської розвідкою, але йому вдалося втекти до партизанів в Усатівські катакомби, де провів останні два тижні окупації[3]. Брав участь у бойових операціях із звільнення Одеси. Після звільнення міста працював у комісії з реевакуації Одеського державного університету з Байрам-Алі[3]. Після війни був нагороджений 5 бойовими медалями[2]. З 1 вересня 1944 року по 1 вересня 1956 року (дата злиття географічних факультетів) працював в Одеському педагогічному інституті, за сумісництвом в Одеському державному університеті. У повоєнний час входив до складу Науково-технічної Ради Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР, був активним членом Географічного і Ботанічного товариств СРСР[2]. З 1956 року був доцентом кафедри фізичної географії географічного факультету Одеського державного університету, читав курси: «Фізична географія материків», «Історія географічних досліджень і відкриттів», «Арктика і Антарктика», «Розвиток вітчизняної географії»[2]. У 1957 році організував велику наукову конференцію присвячену 100-річчю з дня народження Г. І. Танфільєва. Був відповідальним редактором 2 випусків «Праць Одеського університету. Геологія і географія» у 1962 році. В 1963—1970 роках завідував кафедрою фізичної географії Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. 12 жовтня 1963 року рішенням Вищої атестайційної комісії СРСР було присуджено вчене звання професора[2][6]. Восени 1968 року прочитав курс лекцій в Сегедському університеті (Угорщина)[3]. В останні роки життя працював над двотомною монографією «Комплексні експедиції В. В. Докучаєва і їхнє значення для розвитку сучасного напряму фізичної географії»[3]. Вільно володів німецькою, французькою і румунською мовами, працював з англійськими та італійськими матеріалами[2]. Був членом редколегії 8 випусків міжвідомчої наукової збірки «Геологія узбережжя і дна Чорного і Азовського морів»[3]. Займався поезією, в якій оспівував рідний край, друзів, важливі події в країні, рідне місто Одесу[2]. Помер Сергій Тихонович Бєлозоров 25 квітня 1970 року в Одесі. Похований на Другому християнському кладовищі. РодинаДонька Лариса[2]. Наукова діяльністьПід час навчання в аспірантурі цікавився дослідженням рельєфу, ґрунтів, геоботанічним та ландшафтним районуванням долин малих річок степової зони[7][8]. Займався питанням перетворення сухих степів, досліджуючи природу державного заповідника «Асканія-Нова»[9]. Разом із директором заповідника, професором Браунером розробив методику шкільних екскурсій на природу, як позакласного виховання дітей[3][7]. Вперше намагався провести експеримент в природних природних умовах із взаємодії лісів і степів, ключем до розуміння механізму він вважав режими температури і вологості, коефіцієнт зволоження. Займався регіональними кліматичними дослідженнями — праця «Клімат Одеської області»[10]. Досліджуючи степові ландшафти, описав головні відмінності ландшафтів на чорноземах і пісках Куяльницького пересипу, першим описав «приморсько-зсувний тип місцевості» на північно-західному узбережжі Чорного моря[3]. Підготував 4 кандидатів наук[3]. За роки науково-педагогічної діяльності написав 85 наукових праць[2][3]. Деякі праці
Нагороди
РодинаДонька Лариса[2]. Джерела
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
