Володимир Іванович Бєляєв (7 грудня 1944, Мічурінськ, РРСФР, СРСР — 19 жовтня 2021, Харків, Україна[2]) — український радянський волейболіст. Олімпійський чемпіон 1968 року (Мехіко).
Життєпис
Мешкав у Луганську з 1956 року. Навчався в Луганській ДЮСШ під керівництвом тренера Івана Назаровича Кравченка. Володимира Бєляєва можна, по-своєму, уважати унікальним спортсменом: прийшовши до волейбольної секції в 10 класі (до цього він займався футболом, легкою атлетикою (спеціалізувався на метаннях), класичною боротьбою і баскетболом), він за три роки виконав норматив «Майстер спорту СРСР», а за шість років здобув золоту олімпійську медаль. Випускник факультету фізичного виховання і спорту Луганського ДПІ ім. Т. Г. Шевченка (1969).
Гравець луганської/ворошиловградської команди «Авангард»/«Зірка»[3] (1962—1973; тренер Салін Валентин Іванович). У своїй грі команда «Зірка» дотримувалася гострокомбінаційного стилю, із частою зміною місць нападниками.[4] Нападник. Володів надпотужним прямим нападаючим ударом, найчастіше атакував із зони «4»; так само результативно проводив атаки із задньої лінії[5]. Чудово грав у захисті[6][7].
Завершив ігрову кар'єру в травні 1972 року. Надалі Володимир Іванович працював викладачем, тренером. 1978 року привів жіночу волейбольну команду «Іскра» (Ворошиловград) до срібних медалей чемпіонату СРСР.
У більш пізні роки працював учителем фізичної культури у 26-й школі Луганська і заступником голови обласного фізкультурно-спортивного товариства «Колос». В останні роки брав дієву участь у роботі Луганського обласного відділення НОК України: проводив Олімпійські уроки в школах, зустрічався з молоддю, пропагував здоровий спосіб життя, фізичну культуру і спорт.
1967 — чемпіон Спартакіади народів СРСР у складі збірної УРСР[9];
1967 — чемпіон Європи у складі збірної команди СРСР, присвоєно звання «Майстер спорту СРСР міжнародного класу»[10]. Увійшов до списку 24 кращих волейболістів СРСР («Зірка» Луганськ);
1968, Мехіко — Олімпійський чемпіон у складі збірної команди СРСР, присвоєно звання «Заслужений майстер спорту СРСР». Увійшов до списку 24 кращих волейболістів СРСР («Зірка» Луганськ);
1968 — увійшов до десятки найкращих спортсменів УРСР;
1969, Уругвай — бронзовий призер Кубка п'яти континентів, на якому іспаномовна преса «вигадала» для В. Бєляєва прізвисько — «Tanque ruso número cinco»;
1972 — срібний призер чемпіонату СРСР у складі команди «Зірка» (Ворошиловград);[11]
1978 — тренер срібних призерок чемпіонату СРСР жіночої волейбольної команди «Іскра» (Ворошиловград);
1997 — присвоєно звання «Відмінник народної освіти»;
2005 — присвоєно звання «Почесний громадянин міста Луганська»;
2006 — отримав нагороду «За розвиток регіону»;
2009 — отримав медаль «За заслуги перед Луганщиною ІІІ ступеня».
80 років волейболу України. Літопис-хронологія 1925—2005 р.р. / за заг.ред. Єрмакова С. С. — К. : ФВУ. — 2005. — 96 с.
90 років волейболу в Україні: в 2 т. Т. 1 / уклад. В. В. Туровський, В. О. Трофимов; Федерація волейболу України. — Ювілейне видання. — К. : Видавничий дім «Новий Час», 2015. — 160 с. : іл.
Волейбол: Справочник / Сост. А. С. Эдельман. — М. : Физкультура и спорт, 1984. — 224 с. (рос.)
Волейбол: Энциклопедия / Сост. В. Л. Свиридов, О. С. Чехов. — Томск : Компания «Янсон», 2001. (рос.)
Ермаков С. С. Волейбол Харькова: 1925—2000 гг. Факты и комментарии. — Харьков : ХГАДИ. — 2004. — 372 с. — ISBN 966-8106-14-8. (рос.)
