Бій під Тінзаватеном — бойове зіткнення між малійськими військовими, підтримуваними російськими найманцями, та туарезькими повстанцями, яке відбувалося протягом 25-27 липня 2024 в околицях міста Тінзаватен поблизу малійсько-алжирського кордону. У ході бою повстанцям вдалося знищити колону урядових військ у засідці та завдати істотних втрат бійцям ПВК «Вагнер», взявши частину з них у полон. Втрати, понесені росіянами у бою, стали найбільшими за весь час присутності ПВК на Африканському континенті.[3]
Передумови
22 липня 2024 військовослужбовці FAMA спільно з 13-м штурмовим загоном ПВК «Вагнер» розпочали операцію проти збройних угрупувань туарегів, дислокованих у регіоні Кідаль на кордоні Малі та Алжиру. На початковому етапі малійська сторона повідомляла про успішний хід наступу: повстанці зазнали втрат та були змушені відступити, під контроль урядових сил перейшло село Ін-Арафак.
25 липня бійці ПВК «Вагнер» та малійські військові відбили контратаку повстанців. Протягом наступних днів, згідно заяви ПВК, сепаратисти збільшили кількість масованих нападів, атакувавши урядові війська важким озброєнням, безпілотниками та «шахід-мобілями», що призвело до втрат з боку росіян та малійської армії.
У ніч з 25 на 26 липня урядові сили розпочали просування у напрямку міста Тінзаватен, що розташоване з алжирського боку кордону.[3]
Засідка
Піщана буря, яка здійнялася на місці зіткнення, змусила обидві сторони тимчасово призупинити бойові дії. Стало зрозуміло, що захопити Тінзаватен з наскоку уже не вийде. Колона малійців та росіян рушила на ротацію у напрямку міста Кідаль. Проїжджаючи у низині руслом пересохлої річки Тамассахарт, колона підірвалася на саморобному вибуховому пристрої, після чого була оточена та розбита повстанцями. Зазначається, що ключову роль у розгромі конвою відіграли кулемети, встановлені сепаратистами на пікапах.[4][5] Вогнем із крупнокаліберного кулемета туарегами було підбито гелікоптер Мі-8 росіян, відправлений для евакуації поранених, внаслідок чого загинув командир вертольоту та був поранений його борттехнік. Також зазнав пошкоджень вертоліт Мі-24, який надавав вогневу підтримку урядовим силам.[6]
27 липня о 17:10 надійшла остання радіограма від оточених росіян, у якій командир штурмового взводу з позивним «Найк» відзвітував, що найманці залишилися утрьох та продовжують вести бій.[7][8]
Надвечір 27 липня повстанці опублікували в мережі численні відео із наслідками бою. На кадрах видно близько 30 тіл загиблих бійців урядових сил, знищену та захоплену техніку, а також полонених, серед яких були як місцеві військові, так і найманці із Росії.[9]
Під час бою загинули командир 13-го штурмового загону вагнерівців Сергій Шевченко (позивний «рос.Пруд») та російський пропагандист, автор одного з найпопулярніших пов'язаних з ПВК телеграм-каналів «GREY ZONE» Микита Фєдянін.[10]
Після бою
У відповідь на поразку, 31 липня збройні сили Малі та союзної Буркіна-Фасо обстріляли околиці Тінзаватену використовуючи ударні БПЛА. За інформацією повстанців, внаслідок удару керованого військовими Буркіна-Фасо дрону, загинуло понад 50 іноземних громадян із Нігеру, Чаду та Судану, що працювали на місцевих золотих копальнях.[11][12] 25 серпня урядові війська завдали нового удару безпілотною авіацією по місту та навколишнім поселенням, спричинивши високі втрати серед цивільного населення.[13][14] 1 грудня 2024 під час чергового обстрілу міста були вбиті 8 високопоставлених повстанців, включно з командиром однієї з фракцій угруповання GATIA Фахадом Аг Альмахмудом.[15][16]
Втрати
Журналісти New York Times, шляхом аналізу кадрів з місця засідки, змогли підтвердити загибель 46 бойовиків «Вагнера» та 24 солдатів збройних сил Малі. Також, за даними NYT, 2 росіян та 9 місцевих військових потрапили у полон.[17] Український анонімний OSINT-дослідник Necro Mancer, станом на липень 2025, установив імена 55 росіян, що були вбиті протягом трьох днів боїв на околицях міста.[18] Колишній командир 13-го загону ПВК із позивним «Русіч» оцінив втрати компанії під час операції у понад 80 загиблих.[19]
1 серпня 2024, рух CSP-DPA опублікував офіційне комюніке стосовно боїв 25-27 липня під Тінзаватеном, заявивши про втрати противника у 131 вбитого, серед яких 84 вагнерівців та 47 малійських військових. Крім того, 7 бійців урядових військ було взято у полон.[20] Наприкінці липня 2025, до річниці бою, Фронт визволення Азаваду оприлюднив список із 25 загиблих бійців коаліції CSP-DPA.[21]
Згідно даних, зібраних дослідниками групи Armada Rotta на основі аналізу фотографій та відео із відкритих джерел, урядовими силами у засідці було втрачено 6 MRAP (1 знищена, 1 покинута та 4 захоплених) та 14 одиниць іншої автомобільної техніки (6 знищено та 8 захоплено повстанцями).[22] Повстанці, зі свого боку, визнали втрату трьох авто.[20]
Список загиблих та зниклих безвісти
Із відкритих джерел відомі імена деяких найманців ПВК «Вагнер», які загинули або зникли безвісти під час бою:
31 рік, російський в'язень, завербований у 2022 до лав ПВК. Брав участь у битві за Бахмут. У квітні 2024 підписав повторний контракт із «Вагнером» для служби в Африці. Станом на вересень 2024 вважається зниклим безвісти
30 років, Михайловка, Волгоградська область, колишній поліцейський
Реакції
Загибель вагнерівців у Малі підтвердила колишня помічниця Володіна, російська пропагандистка Анастасія Кашеварова. За її словами, багато найманців загинули або потрапили у полон під час засідки. Однією з основних причин високих втрат, на її думку, стала деградація ПВК після вбивстваУткіна та Пригожина.[30][31]
Зранку 29 липня ПВК «Вагнер» опублікувала заяву стосовно боїв поблизу Тінзаватена, у якій повідомила про смерть командира 13-го штурмового загону Сергія Шевченка, що керував операцією з боку росіян.[10]
Низка російських телеграм-каналів поширила інформацію про загибель або захоплення у полон одного з керівників ПВК «Вагнер», героя Росії Антона Єлізарова. Офіційного коментаря зі сторони ПВК щодо цих чуток не було.[32]
29 липня представник пресслужби ГУР МОУ Андрій Юсов прокоментував бій, зазначивши, що його результати негативно вплинуть на репутацію російських найманців у всьому африканському регіоні. Також Юсов натякнув на імовірну причетність України до розгрому вагнерівців, заявивши, що: «повстанці отримали необхідну інформацію і не лише інформацію, яка дозволила провести успішну воєнну операцію проти російських воєнних злочинців».[33][34]
4 серпня перехідний уряд Малі опублікував заяву про розрив дипломатичних відносин з Україною, обґрунтувавши рішення звинуваченням української сторони у наданні допомоги повстанцям та порушені суверенітету країни. Українське МЗС назвало рішення малійської влади недалекоглядним та поспішним, наголосивши на відсутності доказів причетності України до зіткнень під Тінзаватеном.[35]
6 серпня, слідом за Малі, дипломатичні відносини з Україною розірвав Нігер.[36]
31 серпня, року Малі засудила Алжир в ООН, звинувативши його в поширенні «терористичної пропаганди».[37]
.svg){kind=small}
