Бікезін Георгій Васильович
Георгій Васильович Бікезін (нар. 1 грудня 1909, Сніжне, Таганрізький округ (Область війська Донського), Російська імперія — пом. 8 жовтня 1985, Донецьк, УРСР) — радянський український футболіст, захисник. Згодом — футбольний тренер і суддя. Майстер спорту СРСР, заслужений тренер Української РСР. ЖиттєписРозпочинав грати в футбол у рідному місті Сніжне. Грав за краснодарські команди «Залдор» й «Динамо». З 1935 року по 1936 рік був гравцем ДГТФ з Ростова-на-Дону. У 1937 році перейшов у сталінський «Стахановець». Після програшного матчу 25 червня 1939 року з одеським «Динамо» (1:5) став капітаном команди замість Григорія Балаби[1][2]. Підсумком першого року виступи за «Стахановець» стало друге місце клубу (разом з київським «Локомотивом») в третьому за силою дивізіоні радянського футболу. В подальшому команда виступала у вищому дивізіоні. За підсумками чемпіонату 1938 року увійшов до списку 33 найкращих футболістів сезону в СРСР. 30 червня 1939 року стало автором першого гола «Стахановця» (пізніше «Шахтаря») в протистоянні з київським «Динамо», зустріч завершилася з рахунком 1:1. 28 липня 1939 року відбулися вибори капітана команди, і Бікезін через два нереалізованих пенальті в двох матчах поспіль передав пов'язку Миколі Кононенко[2]. За результатами сезону 1940 року йому було присвоєно звання майстра спорту[3]. Бікезін є автором чотирнадцяти забитих м'ячів з пенальті[4]. У зв'язку з початком Німецько-радянської війни команда припинила виступи у вищому дивізіоні. Під час війни грав у Сталіно в команді «Авангард» як капітан[5]. Місто було звільнено 8 вересня 1943 року, а через два дні ЦК профспілок робітників вуглепрому призначив Бікезіна директором стадіону[5]. Перед ним було поставлено завдання відродити команду[5]. Через два місяці після звільнення міста зусиллями Бікезіна, відбувся перший футбольний матч[3]. Знову був обраний капітаном відродженої команди[5]. Став єдиним гравцем в історії України, який був капітаном футбольної команди до початку війни, під час німецької окупації і в повоєнний час[5]. У відродженій команді з довоєнного складу залишилися лише Микола Кузнецов, Петро Юрченко й сам Бікезін[3]. З 1946 року клуб виступав під назвою «Шахтар». Разом з «гірниками» ставав бронзовим і срібним призером другого за силою дивізіону СРСР й допоміг клубу повернутися у вищий дивізіон. Завершив кар'єру гравця в 1949 році у віці сорока років, ставши найстаршим гравцем в історії клубу[6]. У 2010 році сайт Football.ua включив Георгія до списку 50 найкращих гравців «Шахтаря», де він зайняв п'ятнадцяте місце[7]. З 1956 року по 1957 рік входив до тренерського штабу «Шахтаря». Працював адміністратором клубу. У 1959 році був головним арбітром матчу першої ліги СРСР між житомирським «Авангардом» та тульським «Трудом»[8]. У 1951 році став засновником дитячої команди «Шахтаря», де працював тренером протягом 25 років[9][10]. Серед його вихованців Юрій Ананченко, Микола Головко, Володимир Сальков, В'ячеслав Чанов, Віктор Носов, Юрій Дудинський, Володимир П'яних, Олександр Єгурнов, Віктор Удалов, Віктор Зубков і Валентин Седнєв[11][12][13][14]. У 1965 році йому було присвоєно звання заслуженого тренера Української РСР[11]. На згадку про Бікезін розігрувався турнір його імені[15]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
