Біла мечеть (Рамла)
Біла мечеть (івр. המסגד הלבן, араб. المسجد الأبيض) — старовинна дамаська мечеть у місті Рамла, Ізраїль. На сьогоднішній день зберігся тільки мінарет. Згідно з ісламською традицією, північно-західна частина мечеті вміщувала макам відомого ісламського пророка — Саліха.[2] Мінарет також відомий як «Вежа сорока мучеників».[3][4] Мусульманська традиція, що починається з 1467 року, стверджує, що сорок сахаба пророка Магомета були поховані в мечеті, що помилково вплинуло[5] на західнохристиянську традицію від XVI століття, яка стверджувала, що Біла мечеть була спочатку церквою на честь Сорока Севастійських мучеників.[6][7] У 2000 році Ізраїль подав заявку на занесення Білої мечеті до попередньому списку Світової спадщини ЮНЕСКО.[8] ІсторіяМечеть була побудована халіфом Сулейманом ібн Абд аль-Маліком у 715–717 роках,[9] але добудована його наступником Умаром II до 720 року.[5] Сама мечеть була побудована з мармуру, тоді як її двір був зроблений з іншого місцевого каменю.[10] Через двісті років Аль-Мукаддасі описав мечеть, яка розміщувалась на ринковій площі, як більш красиву і пишнішу в порівнянні з Великою Мечеттю у Дамаску.[11] РеставраціяЗемлетрус у січні 1034 року зруйнував мечеть і третю частину міста, «залишивши лише купу руїн». У 1047 році Насір Хосрав повідомив, що мечеть відбудували.[5] ![]() Після первинного будівництва Ілля Ібн Абд Аллах керував розробкою другої фази огородження західної стіни та спорудження центральної очисної будівлі для Салах ад-Діна в 1190 році. Третя фаза — у 1267–1268 роках — розпочалася після припинення окупації хрестоносцями. За розпорядженням мамлуцького султана аль-Захіра Бейбарса будівля знову набула статусу мечеті й була перебудована з додаванням купола, розміщенням нового амвона і молитовної ніші та з добавлянням мінарета.[2][5][11] Султан Мухаммед аль-Насір Ібн Калаун відреставрував мінарет після землетрусу в жовтні 1318 року.[11] Мамлуки почали проводити реставраційні роботи в 1408 році.[12] АрхітектураЗначна частина мечеті була побудована з білого мармуру, для дверей був використаний кипарис і кедрове дерево. Мечеть мала чотири фасади, які були організовані по кардинальній осі, східний фасад — непридатний. Мінарет був побудований на північ від будівлі мечеті, у квадратній формі з п’ятьма поверхами, кожна прикрашена віконними нішами та балконом на верху. На дизайн мінарету, ймовірно, вплинули хрестоносці, але його побудували мамлуки.[2] Мінарет має висоту 27 метрів (89 футів).[9] Однак існує припущення, що мінарет, можливо, раніше розташовувався ближче до центру мечеті, оскільки там були знайдені залишки квадратного фундаменту. Хоча, можливо, це був просто фонтан. У мечеті також були три підземні цистерни із склепінчастими проходами під центральним двором.[2] У 789 році, під егідою Гаруна аль-Рашида, аббасиди побудували величезні цистерни для зберігання води під двором мечеті, які залишаються недоторканими донині. Широкі пілястри підтримують стелі цистерн. Вони були наповнені дощовою водою, зібраною з території навколо мечеті, та водою, яку постачав акведук із джерел на пагорбах на схід від Рамли. Водосховища подавали воду прихожанам мечеті та наповнювали басейн для вуду (вмивань) у центрі подвір’я, від яких сьогодні залишився лише фундамент.[12][13] Археологічні розкопкиРозкопки, проведені в 1949 році від імені Міністерства з релігій та Департаменту старожитностей та музеїв Ізраїлю, показали, що корпус мечеті був побудований у вигляді чотирикутника і включав саму мечеть, два портики уздовж східної та західної стін, північну стіну, мінарет, невпізнану будівлю у центрі території і три підземні цистерни. Мечеть була широкою будівлею, з кіблою, зверненою до Мекки. Було знайдено два написи, в яких згадується ремонт мечеті. Перший стосується того, що султан Бейбарс збудував над мінаретом купол і додав двері. Другий напис зазначає, що в 1408 році у Сейф Ед-Дін Байгут ез-Захірі були південні стіни, покриті штукатуркою.[14] Примітки
Література
Див. також
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Біла мечеть (Рамла) Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Біла мечеть (Рамла) |
Portal di Ensiklopedia Dunia