Білоярцев Фелікс Федорович

Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (січень 2020)

Білоярцев Фелікс Федорович
Народився	6 липня 1941(1941-07-06)  Астрахань
Помер	17 грудня 1985(1985-12-17) (44 роки)  Пущино
Поховання	Востряковський цвинтар
Країна	СРСР
Діяльність	хірург
Alma mater	Astrakhan State Medical Universityd
Галузь	медицина
Заклад	Інститут теоретичної та експериментальної біофізики РАНd
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Відомий завдяки:	роботам по тривалій зовнішньо-легеневій оксигенації з використанням фторвуглецевих оксигенаторів
Нагороди	Prizvanie Prized
Білоярцев Фелікс Федорович у Вікісховищі

Фелікс Федорович Білоярцев (6 липня 1941, Астрахань — 17 грудня 1985, Пущино) — радянський лікар-анестезіолог і фармаколог, відомий завдяки своїй роботі по створенню кровозамінника — перфторана. Доктор медичних наук, професор.

Народився в родині лікарів, з ранньої юності асистував батьку — хірургу. Закінчив Астраханський медичний інститут, після його закінчення працював два роки по розподіленню в сільській лікарні.

Завдяки своїй наполегливій праці у 1975 р. (в свої 34-роки) в Інституті серцево-судинної хірургії Академії медичних наук Білоярцев отримав докторський ступінь з анестезіології.

У тому ж 1975 р. в Інституті серцево-судинної хірургії ім А. Н. Бакулева він вперше в СРСР виконав роботи по тривалій зовнішньо-легеневій оксигенації з використанням фторвуглецевих оксигенаторів по заміщенню газового середовища на рідкий перфторвуглерод («рідинне дихання»).

Наприкінці 70-х років, стратегічною задачею, якою займалися вчені США, Японії і Радянсього Союзу, було створення кровозмісних рідин на основі перфторвуглецевих емульсій. Для СРСР ця робота також була актуальною у зв'язку з катастрофічною недостачею донорської крові. Білоярцев повністю поринув у роботу: він не спав добами, їздив по декілька разів на день за необхідними приладами із Пущино за 120 км у Москву, витрачаючи на це всю свою заробітну платню^[1] .

Вперше новина про створення перфторану, який був сумісним з організмом людини, була опублікована у 1982 р. на з'їзді біофізиків СРСР.

Після 2000 експериментів на тваринах 26 лютого 1984 р. фармкомітет СРСР дав дозвіл на проведення 1-ї, а у 1985 р. — 2-ї фази клінічних досліджень.

Весною 1985 р. роботи по створенню і дослідженням перфторану були висунуті на здобуття Державної премії СРСР.

Попри актуальність проблеми і позитивні результати роботи, подальші клінічні дослідження перфторану з 1985 р. були заборонені. Розгорнувся великий скандал у пресі. З'явилися вислови, що розроблена Білоярцевим «блакитна кров» приносить більше шкоди, ніж користі. Вченого почали переслідувати і проти нього і його колег було порушено кримінальну справу. Їх звинуватили в тому, що вони перевіряли препарат на людях, який не було офіційно зареєстровано у Міністерстві охорони здоров'я.

7 грудня 1985 р., після обшуку на власній дачі, професора Ф. Ф. Білоярцева було знайдено повішеним, за офіційною версією він покінчив життя самогубством у віці 44 років, 6 місяців і 12 днів^[1].

Через деякий час на ім'я друга Білоярцева — Бориса Трет'яка прийшов лист, який було відправлено незадовго до самогубства:

«Дорогой Борис Федорович! Я не могу больше жить в атмосфере этой клеветы и предательства некоторых сотрудников. Побеспокойтесь о Нине и Аркаше. Пусть Г. Р. (Генрих Романович Иваницкий.) поможет Аркадию в жизни… Ваш Ф. Ф.»

^[1]

• (рос.)Офіційний сайт ОАО НПФ «Перфторан» [Архівовано 5 червня 2020 у Wayback Machine.]
• (рос.)ХИМИЯ и ХИМИКИ № 1 (2009) [Архівовано 17 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Перфторан — «Голубая кровь»
• «Кровавая» драма профессора Белоярцева, О. Е. Бобров, д-р мед. наук^{[недоступне посилання з червня 2019]}

Це незавершена стаття про українського науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.