Бірюков Володимир Павлович
Володи́мир Па́влович Бірюко́в (рос. Владимир Павлович Бирюков; *22 липня 1888, с. Першино, нині Далматовський район Курганської області, Російська імперія — 18 червня 1971, м. Свєрдловськ, РСФСР, СРСР) — російський і радянський вчений, археолог, фольклорист, російський і український краєзнавець; засновник низки краєзнавчих музеїв, зокрема музею у місті Хоролі на Полтавщині (1917). З життєписуВолодимир Бірюков народився 10 (22) липня 1888 року в селі Першинському Першинської волості Шадринського повіту Пермської губернії (нині центр Першинської сільради Далматовського району Курганської області) в родині секретаря-рахівника позиково-ощадного товариства. Його брат Аркадій Павлович Бірюков (1892—1969) є відомим радянським лікарем-педіатром і агрономом-садівником, селекціонером, воєнним лікарем 2-го рангу. Навчався у Пермській духовній семінарії (1908), проте священиком стати не захотів. Закінчив Казанський ветеринарний інститут (1912). Після закінчення Московського археологічного інституту (1915) здобув звання вченого-археолога і дійсного члена інституту. Два роки навчався в Московському сільськогосподарському інституті. З кінця 1919 року — вільний слухач історико-філологічного факультету Томського університету. За конкурсну працю з місцевих говірок Томський університет присуджує йому сібну медаль. У 1910 році організував у рідному селі Першинському перший у Заураллі сільський музей. 8 січня (26 грудня) 1918 (1917) року музей у складі установи, що називалась Науковим сховищем, переведено до міста Шадринськ (нині — Шадринський краєзнавчий музей імені В. П. Бірюкова й Даржавний архів у Шадринську). У 1916—17 роках Володимир Бірюков служив у російській армії в українському місті Хоролі. Де в 1917 році організував виставку старожитностей та витворів української народної творчості. Він заснував краєзнавчий музей, названий його ім'ям у квітні того ж (1917-го) року[1]. У 1920 році, вже по поверненні до Росії, історико-філологічний факультет Пермського університету обирає В.П. Бірюкова на посаду завідувача музею старожитностей. У 1923 році В.П. Бірюкова було обрано спершу членом-кореспондентом, а згодом дійсним членом Центрального бюро краєзнавства при Академії наук СРСР, активно брав участь у роботі конференцій, пленумів Центрального бюро краєзнавства. У вересні 1925 року він був учасником урочистостей, присвячених 200-річчю Академії наук СРСР, був обраний членом Президіуму урочистого засідання у Великому театрі 13 вересня 1925 року. На початку 1920-х років Академія наук відновлює видання «Словника російської мови» (перерва була у 1916-26 роки), Володимир Бірюков брав у підготовці його нових томів до друку активну участь (у передмові до 14-ти випусків його ім'я значиться серед осіб, які сприяли полноті видання). У період 1930-8 років працював у Свердловську, в облобласному бюро краєзнавства. Напротязі 1940—50 років працює в Шадринську. У 1962 році вивіз із Шадринська своє зібрання документів у Свердловськ, де воно стало основою Уральського відділення Центрального державного архіву літератури і мистецтва) (тепер Фонд Державного архіву Свердловської області). Згідно з рішенням Свердловського облвиконкому зі значного зібрання рукописів і книг краєзнавця 1964 року був організований Уральський архів літератури й мистецтва, директором якого він і був (на громадських засадах). У січні 1954 року Свердловське відділення Спілки письменників СРСР рекомендувало В.П. Бірюкова в Спілку, і 10 лютого 1955 року Володимир Павлович був прийнятий у її члени. Володимир Павлович Бірюков помер у Свердловську 18 червня 1971 року, похований на Нижньо-Ісетському цвинтарі. ДоробокПерший матеріал краєзнавчого спрямування за авторством В. П. Бірюкова був надрукований у «Пермських губернських відомостях» в 1905 році, а остання прижиттєва стаття вченого побачила світ у газеті «Тюменська правда» 1971 року. Між цими дадами не лише 66 років, а й — понад 700 публікацій. У хорольський період Володимир Бірюков написав і видав по місцю 3 брошури:
Примітки
Джерела та посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
