Вакаров Василь Дмитрович
Василь Дмитрович Вакаров (нар. 24 травня 1966, с. Іза, Закарпатська область) — колишній український правник, політолог, громадський діяч. Нині російський пропагандист. ОсвітаЗ 1973 до 1981 рр. навчався у восьмирічній школі — інтернат м. Виноградова З 1981 до 1983 у класі з поглибленим вивченням математики Ужгородської школи — інтернат № 2 У 1991 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, отримав кваліфікацію юриста. Кар'єраЗ 1991 до 1994 рр. працював юрисконсультом у Службі добровільної праці та соціального захисту молоді м. Києва. У 1994—2000 рр. — заступник директора Київського молодіжного центра праці. З 1996 року — адвокат[1]. У 2000—2008 рр. — заступник директора, директор Української фінансової компанії «Альфа-капітал». Компанією була здійснена реконструкція будинку по вул. Саксаганського, 96 у м. Києві — пам'ятки архітектури[2] З 2008 до 2010 — депутат Дніпровської районної ради[3] у м. Києві. У 2008—2009 — радник Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту Юрія Павленка. З жовтня 2009 до квітня 2011 працював головним спеціалістом апарату Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України. За час роботи провів антикорупційну експертизу 60 проектів нормативно-правових актів. У 2011—2013 — завідувач сектору з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства економічного розвитку і торгівлі України[4][5] З жовтня 2013 по червень 2014 — головний спеціаліст відділу з питань антикорупційної політики Адміністрації Президента України[6]. З червня по жовтень 2014 року — завідувач відділу з питань антикорупційної політики, Т.в.о. керівника Головного управління з питань діяльності правоохоронних органів та протидії корупції Адміністрації Президента України. Пішов із Адміністрації на знак незгоди з антикорупційною політикою Президента Порошенка. Сам він так розповідав про мотиви свого звільнення з цієї посади:
Лютий 2015 року — учасник конкурсу на зайняття посади директора Національного антикорупційного бюро України.[8] Червень-грудень 2015 — учасник конкурсу з відбору кандидатів на посаду членів Національного агентства з питань запобігання корупції.[9] Жовтень 2015 — травень 2016 — заступник керівника громадської спілки ЦЕНТР ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ, організації, яка провела перші антикорупційні (митний та Євро 2012) форуми у м. Львові[10][11][12] Протягом 2016-2017 років переїхав до Росії, де нині і живе.[13] Перебуваючи вже в Росії, влітку 2018 року став учасником робочої групи з розробки «концепції народної Конституції» Юлії Тимошенко.[14] Антиукраїнська діяльністьУ 2018-2022 роках був частим гостем телеканалів Медведчука–Мураєва «112 Україна», «NewsOne», «Наш». До прикладу, під час парламентських виборів 2019 року на сайті партії «Опозиційна платформа — За життя» було розміщено 17 компліментарних коментарів Вакарова на адресу Віктора Медведчука.[15] Паралельно бере участь у різних російських пропагандистських ток-шоу. Зокрема, на одному із них заявив, що не вважає Росію агресором. Є фігурантом бази "Миротворець". Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року активно переписувався з радником голови Офісу Президента України Андрія Єрмака Олексієм Арестовичем, який у 2023 році повідомив, що на нього були накладені персональні санкції РНБО. Активно публікувався на проросійському ресурсі "Голос правди", а у своєму телеграм-каналі критикує усі дії української влади та розповсюджує російську пропаганду. [16] РодинаОдружений, батько 4 дітей. До 24 лютого 2022 року він зі всією свою родиною жили на території Росії. Влітку 2022 року його дружина через свої антиросійські погляди переїхала до Києва, а через рік, у 2023 році, — вже до Великої Британії. Донька Вакарова нині мешкає у Польщі. А старший син живе зі своїм батьком на Росії.[17] Цікаві фактиВакаров є псевдонімом експерта, який той взяв в честь свого дідуся — Вакарова Дмитра Онуфрійовича, відомого українського поета. Справжнє прізвище Вакарова наразі невідоме.[18] НагородиНагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст. Указ Президента України від 24 червня 2004 р. № 5825.[19] Заслужений юрист України. Указ Президента України від 24 листопада 2008 р. № 1072.[20] Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
