Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен
Ванда Люцина Мейбаум-Каценелленбоґен (пол. Wanda Lucyna Mejbaum-Katzenellenbogen[2]; 1 січня 1914, Львів — 19 серпня 1986, Вроцлав) — польська біохімікиня, засновниця вроцлавської біохімічної школи, професор медичних наук. БіографіяДитинствоВанда Мейбаум народилася у Львові в родині Вацлава Мейбаума[pl], історика, вчителя та діяча партії наацдемів, та Марії Валерії (до шлюбу Деринґ, пол. Deryng, 1889—1962), вчительки співу та гри на фортепіано. Вона була найстаршою дитиною в сім'ї. Мала братів Мествіна (1918—1926) і Вацлава[pl] (1933—2002)[3]. У Львові познайомилася з Єжи Каценелленбоґеном, із котрим разом навчалася на медичному факультеті університету Яна Казимира (він став психіатром), а пізніше одружилася. Єжи мав єврейське походження і під час німецької окупації Львова переховувався в домі Мейбаумів на Замарстинові[4][5]. У 1946 році в м. Гливиці народила доньку Еву, а згодом у Вроцлаві Марію[4]. Львівський період життя Закінчила університет у 1938 році. На третьому році навчання, після зданого іспиту з медичної хімії, стала стажисткою Якова Парнаса[4] й надалі продовжувала працю в його колективі. Це дало їй змогу ще під час навчання написати докторську працю в галузі фізіологічної хімії[6] Mikrometoda oznaczania pentoz oraz jej zastosowanie do kozymazy i fosfokozymazy (укр. Мікрометод визначення пентоз та його застосування для козимази і фосфокозимази), яку захистила у 25 років, отримавши 27 червня 1939 року ступінь доктора медичних наук[4]. Того ж року в науковому часописі «Hoppe-Seyler's Zeitschrift für physiologische Chemie» опублікувала статтю Über die Bestimmung kleiner Pentosemengen insbesondere in Derivaten der Adenylsäure (укр. Визначення малої кількості пентоз, зокрема в похідних аденозинмонофосфату)[7], яка опиралася на її докторську дисертацію[8]. Ця стаття протягом 1945—1988 років була восьмою за цитованістю (2655 цитувань) науковою роботою в галузі біологічних наук[9] і єдиною польською публікацією в так званих citation classic видавництва Current Contents of Life Sciences[10]. Вроцлавський періодДо 1946 року займалася науковою та викладацькою діяльністю у Львові (на кафедрі неорганічної хімії у реорганізованому з медичного факультету Львівського університету Львівському державному медичному інституті)[11], а згодом переїхала до Вроцлава, де працювала у Вроцлавському університеті та заснованій згодом Медичній академії. В ті роки вона разом з Іреною Мохнацькою допомагала Тадеушеві Барановському відбудувати та організувати у Вроцлаві наукове життя[12]. Протягом 1946—1958 років[13] Ванда Мейбаум-Каценелленбоґен працювала в очолюваному Барановським Відділі фізіологічної хімії Медичного університету і Вроцлавської політехніки (від 1950 року підрозділ Медичної академії[10]). У 1959 році перейшла на факультет фармації Медакадемії, паралельно працюючи у Вроцлавському університеті[14]. Була старшою асистенткою, згодом ад'юнктом, а в 1954 році обійняла посаду доцентки, захистивши наукову працю про хімічний склад і ензими гладенької м'язової тканини[10]. В 1961 році стала екстраординарним, а в 1973 році ординарним професором. З її ініціативи у 1959 році були створені кафедри біохімії на факультеті фармації Медакадемії та на факультеті природничих наук Вроцлавського університету, які вона ж і очолила[14]. Протягом 1959—1968 років також очолювала Відділ фізіологічної хімії факультету фармації Медичної академії[2]. Крім організації кафедр в обох навчальних закладах, займалася й іншою організаційною діяльністю. В 1961 році відкрила біохімію як новий напрямок навчання у Вроцлавському університеті[4]. Протягом 1962—1964 років була деканом факультету фармації, а згодом директором Інституту ботаніки (протягом 1964—1968 років[2]) та Ботаніки і біохімії Вроцлавського університету (1971—1973[2])[14]. В 1969 році припинила працю в Медичній академії і працювала лише в університеті[10]. Окрім праці в навчальних закладах, входила до редколегії польського наукового квартальника «Postępy Biochemii» (1968—1983[6]), наукових часописів «Acta Biochimica Polonica» і «Wiadomości Chemiczne», а також очолювала вроцлавське відділення Польського товариства лабораторної діагностики[10] (1962—1976[6]) і VIII відділення (біологічних наук) Вроцлавського наукового товариства (1970—1974[6])[14]. Була активною учасницею Польського біохімічного товариства, Польського ботанічного товариства, Польського фізіологічного товариства[13] та Комітету біохімії та біофізики ПАН[10]. У 1974 році за її ініціативою були організовані перші Наукові сесії випускників біохімії, які згодом перетворилися на Наукові сесії випускників молекулярної біології[14]. Наукові досягненняБільшість досліджень Ванди Мейбаум-Каценелленбоґен належать до галузей біохімії та біохімічної аналітики; переважно проведені у Вроцлавському університеті[14]. Вона розробила оригінальні аналітичні методи визначення пентоз, білків, алкілрезорцинів[en], дубильних речовин і глікопротеїнів у біологічних препаратах. Розпочала також працю над структурою та функціями полімерів. Цікавилася протеолітичними ферментами та їх інгібіторами з тканин рослин та тварин, а також роллю білків у структурі та функціях ДНК та полісахаридів[10]. В подальшому працю в цих та інших напрямках (зокрема дослідження фенолових сполук та глікопротеїнів) продовжили її учні[14]. Винайшла практичний та недорогий турбідиметричний метод маркування білків за допомогою танінів, пізніше знаний як «вроцлавський метод»[15], який уможливив працю навіть у погано обладнаних аналітичних та наукових лабораторіях. Іншим методом, розробленим Мейбаум-Каценелленбоґен, була преципітація білків та глікопротеїнів за допомогою таніну та кофеїну, що полегшило виділення цих макрочастинок з біологічних рідин[16]. Вона також дослідила ендогенну функцію орозомукоїдів[en] у сироватці крові хворих та здорових людей, що дозволило відкрити їх взаємодію з антитілами. Також започаткувала і розвинула у Вроцлаві дослідження природних дубильних речовин, які, як стверджувала, могли в умовах in vivo знерухомити активні білки та інші макрочастинки[14]. Розпочала також виробництво біохімічних реагентів для компанії Polskie Odczynniki Chemiczne[pl]. У 1970-х роках Інститут біохімії Вроцлавського університету був єдиним у Польщі виробником уреази, кислої фосфатази[en], рибонуклеази, кількох інгібіторів протеази та низки інших реагентів для аналізу та діагностики[13]. Мейбаум-Каценелленбоґен опублікувала в польських та закордонних наукових часописах сумарно майже 150 наукових праць та оглядових статей[14], включаючи публікацію у Nature[17]. Видала навчальний посібник з біохімії[18] та переклала (разом із чоловіком) польською мовою підручник з фізіологічної хімії Гарпера[19]. Протягом своєї наукової та викладацької роботи вивчила понад 150 випускників, 35 докторів, 8 габілітованих докторів (більшість із них пізніше стали професорами)[20]. Відзнаки та нагородиЗа науково-викладацьку, виховну та організаційну діяльність отримала низку державних нагород, серед яких: Золотий Хрест Заслуги (1959), Відзнака XV-ліття визволення Нижнього Шльонську (1960), Відзнака 1000-ліття Держави Польської (1969), Кавалерський хрест Ордену Відродження Польщі (1973), Медаль 10-ліття ПНР (1975)[прим. 1], Медаль комісії народної освіти[pl] (1975). Також вона отримала звання Заслуженого вчителя Польської Народної Республіки (1982)[14][20]. Багато разів отримувала відзнаки Міністерства науки, вищої освіти та техніки та Міністерства охорони здоров'я Польщі[10]. Польське біохімічне товариство надало їй статус Почесного члена Товариства (1983)[10][21]. Коментарі
Примітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
