Варшавський процес (1339)

Варша́авський проце́с (пол. Proces warszawski) — судовий процес 1339 року у Варшаві щодо територіальних суперечок між Польським королівством та Тевтонським орденом, проведений представниками Святого Престолу за понтифікату Бенедикта XII.

Процес розпочався 4 лютого 1339 року за ініціативи польського короля Казимира III Великого. Процес став підсумком відмови Казимира визнати несприятливе для нього рішення Вишеградського процесу 1335 р., за яким Помезанія і Хелмінска земля визнавалися «вічним пожалуванням» Ордену.

Суддями на процесі виступили збирачі (колектори) апостольської камери Герхард де Карцерібус і Петро Ле Пуй. Представниками польського короля були прокурори Бертольд з Рацибуж, Ярослав Богор і Войцех з Бохні.

Польська сторона підготувала акт, що описує історію польсько-тевтонських відносин і вимагає повернення Польщі Східного Помор'я, Хелмінської і Михаловської земель, Куявії і Добжинської землі.

Було вислухано 126 свідків, після чого 15 вересня 1339 р. суд ухвалив рішення: Тевтонський орден повинен повернути зайняті польські землі в обмін на 194 500 гривень. Витрати на проведення процесу повинні були бути покриті хрестоносцями.

Тевтонський орден не визнав підсумок варшавського процесу, з самого початок процесу ставлячи під сумнів компетенцію суду. Хрестоносці подали апеляцію до папської курії в Авіньйоні. Бенедикт XII підтримав Орден.

• Bieniak, Janusz. «Litterati» świeccy w procesie warszawskim z 1339 r. // Cultus et cognitio. Studia z dziejów średniowiecznej kultury. — Warszawa, 1976.
• Bieniak, Janusz. «Milites» w procesie polsko-krzyżackim z r. 1339 // Przegląd Historyczny. — № 75. — 1984. — Z. 3.