Василенко Сергій Никифорович
Сергій Никифорович Василенко (18 (30) березня 1872, Москва — 1 березня 1956, Москва) — російський та радянський композитор, диригент, педагог. Народний артист РРФСР (1940)[5]. Народний артист Узбецької РСР (1939). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1947). БіографіяНародився в родині управляючого маєтками. 1882 року його сім'я перебирається в село Царівка (нині Долгоруковський район Липецької області), але за ними залишається московське мешкання. Вчитися був відданий 1882 року в 1-й клас гімназії Креймана, де пробув лише один рік. Серйозно навчатися музиці почав з 1888, почав брати приватні уроки у Річарда Ноха, потім — у О. Т. Гречанінова (теорія музики), Г. Е. Конюса (композиція) та Сергія Протопопова (гармонія). Але за бажанням батька вступив на юридичний факультет Московського університету (навчався там в 1891 — 1896). Зустріч з П. І. Чайковським залишила велике враження, і плани перемінилися. В 1895 він, залишивши університет, вступає до Московської консерваторії. У травні 1901 закінчує її з золотою медаллю (по класах контрапункту і фуги у С. І. Танєєва, композиції у М. М. Іпполітова-Іванова, диригування у В. І. Сафонова) та подорожує по Туреччині, Італії, Австрії, Швейцарії, Франції, відвідує Німеччину, Голландію, Норвегію, Єгипет. У 1903 — 1905 був диригентом Московської приватної опери Мамонтова, в 1907 організував цикл загальнодоступних «Історичних концертів» і впродовж десяти років диригував ними. У 1907 отримав місце професора оркестровки та композиції в Московській консерваторії, працював на цій посаді до самої смерті (з перервою в 1941 — 1943 роках). З 1918 року організатор та керівник загальнодоступних концертів та концертів-лекцій у Москві, 1925 брав участь в організації радіотрансляцій класичної музики. Спільно з М. А. Ашрафі в 1938 в Ташкенті працював над створенням першої узбецької опери «Буран». За роки роботи в Московській консерваторії виховав ряд відомих музикантів, серед гих О. В. Александров, А. М. Александров, М. С. Голованов, М. Абдраев та ін. С. Н. Василенко помер 1 березня 1956. Похований у Москві на Введенському кладовищі в Москві. ТворчістьРанні твори Василенка відзначені впливом російського фольклору та старообрядницьких наспівів, з 1906 простежується зв'язок творчості композитора з поезією символізму (оркестрові п'єси «Сад смерті» та «Політ відьом», романси на вірші О. О. Блоку та В. Я. Брюсова), між 1910 і 1920 він починає цікавитися народною музикою Сходу і вже в радянський час неодноразово використовує її мотиви у своїх творах (балети «Нойя» та «Йосип Прекрасний»). Його твори відрізняються багатою колористичною оркестровкою, яскравою, блискучою дотепністю і грою фантазії музикою. Василенко — автор навчального посібника «Інструментування для симфонічного оркестру» та книги спогадів, що вийшла в Москві 1979 року. Написав кілька додаткових номерів до балету Ц. Пуні «Есмеральда» в редакції Р. М. Глієра.[6] Основні твори
Нагороди та премії
Див. такожПримітки
Бібліографія
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
