Васильєва Лариса Миколаївна
Лариса Миколаївна Васильєва (23 листопада 1935, Харків — 27 лютого 2018, Лобня) — радянська та російська поетеса, прозаїк та драматург, філолог. Автор понад двадцять поетичних збірок. Засновниця музею «Історія танка Т-34». БіографіяНародилася 23 листопада 1935 року в Харкові в сім'ї інженера Миколи Олексійовича Кучеренка, одного із творців серії танків БТ та Т-34. У 1958 році закінчила філологічний факультет МДУ[2]. Померла у віці 82 років — 27 лютого 2018 року[3]. Похована в Москві на Троєкурівському цвинтарі (18 діл.)[4][5]. Літературна діяльністьПочала писати з дитинства, один вірш був опублікований в газеті «Піонерська правда»[6]. Перші «дорослі» вірші Лариси Васильєвої були опубліковані в журналах «Юність», «Молода гвардія», «Москва». Друкується із 1957 року. Автор понад двадцяти поетичних збірок та поем («Льняная луна», 1966; «Огневица», 1969; «Лебеда», «Синий сумрак», обидві 1970; «Одна земля — одна любовь», 1973; «Радуга снега», 1974; «Поляна», 1975; «Огонь в окне», 1978; «Русские имена», 1980; «Василиса», 1981; «Роща», 1984; «Светильник», 1985; «Странное свойство», 1991). У них поетеса звертається до тем війни, історичних доль Росії, любові та природи, розмірковує над протиріччями і складним внутрішнім світом сучасника[2]. Проживши понад п'ять років у Великій Британії разом із чоловіком,[2] газети «Ізвестія» Олегом Васильєвим, написала серію нарисів «Альбион и тайна времени» (1-е видання 1978; 2-е доповнене видання 1983), що відкрили в письменниці обдарованого прозаїка. У 1983 році вийшла у світ книга «Книга об отце» — роман-спогад про батька, результат завзятих пошуків та численних зустрічей із ветеранами — танкобудівниками та танкістами. Книга здобула величезний читацький відгук:[7] «Відгуком на публікацію стали в буквальному сенсі мішки листів, у яких люди, тим чи іншим чином причетні до танка Т-34, ділилися з Л. М. Васильєвою фактами, спогадами, надсилали фотографії, документи». На основі матеріалів, надісланих читачами, Ларисою Васильєвою було створено домашній музей «Історія тридцятьчетвірки», який 2 травня 1985 року прийняв перших відвідувачів[7]. Лариса Васильєва також автор багатьох мемуарних, публіцистичних та літературно-критичних робіт (вірші Життя, смерть і Пушкін, Жива жіноча душа, Антігона, Параска — Віра! — про актрису В. П. Марецьку; «Лорд Си Пи і леди Сноу» — про подружжя англійських письменників Ч. П. Сноу і П. Г. Джонсон та ін.)[2]. Тему духовних цінностей та ролі письменника у справі морального вдосконалення людини розкриває книга «15 встреч в Останкине» (1989). У її основу покладено виступи, що викликали широкий суспільний резонанс, по Центральному телебаченню відомих радянських письменників В. П. Астаф'єва, Ю. В. Бондарєва, Н. В. Думбадзе, В. С. Пікуля, Ч. Т. Айтматова та В. Г. Распутіна. У 1993 році вийшла документальна книга «Кремлёвские жёны» з заснованими на особистих враженнях або бесідах з очевидцями оповіданнях про Н. К. Крупську, П. С. Жемчужину, Н. П. Хрущову, В. П. Брежнєву, Р. М. Горбачову та інших жінок, яким випала доля бути дружинами «вождів» радянського народу[8]. У художньо-публіцистичному дослідженні «Дети Кремля» (1997) зупиняється на долі дітей Л. Б. Каменєва, Й. В. Сталіна, С. М. Будьонного, Л. М. Кагановича, М. С. Хрущова та ін. Лариса Васильєва — автор книг та фільмів з історії Москви. Твори Лариси Васильєвої перекладені кількома іноземними мовами (зокрема англійською). Письменниця також займалася перекладами з англійської[2]. Нагороджена премією Московського комсомолу (1967)[8]. Удостоєна Бунінської премії у номінації «Поезія» за збірки поезій «Холм» та «Четыре женщины в окне» (2010). Лауреат премії «Имперская культура» імені Едуарда Володіна[9]. З 1996 — професор Ноттінгемського університету (Великобританія), академік Академії російської словесності[8]. Пародію на рядки Васильєвої
написав Олександр Іванов[10]
Громадська діяльністьЗ 1990-х років Лариса Васильєва активно займалася громадською діяльністю та благодійністю. Опублікувала низку статей з жіночої проблематики. Президент Міжнародної Ліги письменниць[2]. Член Комісії з питань жінок, сім'ї та демографії при Президентові РФ. Президент інформаційної співдружності «Атлантида». Член журі національної літературної премії «Письменник року»[9]. Член комісії з монументального мистецтва при Московській міській думі. 2000 року Лариса Васильєва за підтримки мера Москви Ю. М. Лужкова та губернатора Московської області Б. В. Громова ініціювала питання про будівництво «справжнього» музею історії танка Т-34. Вже у 2001 році на 37-му кілометрі Дмитрівського шосе почалося будівництво і менш ніж через рік — у 60-ті роковини початку контрнаступу під Москвою — відкрився новий музей, створений як муніципальний заклад культури міста Лобня. У створенні та наповненні експозиції музею взяли участь державні та муніципальні органи, організації, установи, підприємства, громадські організації Москви та Московської області, міст Лобня, Долгопрудний, Митищі, Нижнього Тагілу та Харкова, а також Головне автобронетанкове управління Міністерства оборони Російської Федерації[7]. Нагороди
Примітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
