Василь Борейкович

Василь Борейкович (рус. Васили Бореикович, рос. Василей Борѣйковъ, нім. Waissil Boreiken son, Wayssel filius Boreyken, лит. Bazilius Bareikaitis) — литовський боярин XIV століття.

Найімовірніше, він був православним, однак його батько, схоже, як і чимало інших балтських нобілів до хрещення Литви в 1386–87 роках, тримавсь язичництва, а відтак став католиком. Історики Рімвідас Петраускас й Олег Ліцкевич^[be] ототожнюють Василевих родителів із Петром та Анною Борейками (лат. Petrum alias Boreyko cum vxore sua Anna), що їх незнана ближче донька, дружина боярина Олехна N, вписала у календар віленських францисканців середини XV століття^[a]. В акті віленсько-радомської унії 1401 р. подибується ім'я брата Стригівіла (лат. Strigiwil Boreiconis).

На початку 1393 боярин разом із троцьким старостою Гінівілом розгромив військоі князя Корибута Ольгердовича в битві «на Недокудовѣ», а після здобуття Вітовтом Смоленська 28 вересня 1395 став намісником міста (укупі з Ямонтом Толунтовичем). Востаннє зринає як свідок Салінського договору (1398), — без посади, але на досить високій позиції порівняно з іншими.

У деяких редакціях «Родословия литовских князей», написаних в перші десятиліття XVI сторіччя, стверджується, що за часів Гедиміна жив якийсь Борейко, рядник великого князя тверського Олександра Михайловича, якого той виправив на Волинь та Київщину, аби забрати звідтіль вижилих опісля Батиєвої навали, «бе бо муж храбр зело». За припущенням Олега Латишонка, ця легенда постала на смоленському ґрунті, а Борейка включили в її текст, керуючись тим, що він нібито був предком Василя. Либонь, на підставі неї польсько-литовський хроніст Мацей Стрийковський витворив іншу оповідку — про те, як однойменний жемайтський боярин, мнимий родоначальник Ходкевичів, прийняв виклик ординського посланця стати на герць із татарським воїном-велетом і подужав його, чим звільнив підначальні Гедимінові руські землі від сплати гарачу (данини) заволзькому хану. Цю подію Стрийковський датує 1306 роком. Звісно, твердої фактичної основи під собою обидва сказання не мають.

• Федір Весна
• Начко Гінівілович

• Латышонак А. Нацыянальнасьць — Беларус / нав. рэд. А. Пашкевіч. — Вільнюс : Інстытут беларусістыкі, Беларускае гістарычнае таварыства, 2009. — С. 302-303. — ISBN 978-83-60456-06-4.
• Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 535-536. — ISBN 978-5-86007-918-2.
• Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 216. — ISBN 978-5-00076-015-4.
• Rowell, Stephen Christopher (1994). Lithuania Ascending: A Pagan Empire within East-Central Europe, 1295–1345 (PDF). Cambridge University Press. с. 108-109, 309-310. ISBN 978-0-521-45011-9.