Василь Древинський
Василь (Базилій) Федорович Древинський (ст.-укр. Базилиушъ Дрεвинскии, пол. Bazyli Drewiński; пом. 1583) — руський шляхтич герба Корчак. Писар великокнязівської канцелярії, згодом секретар королівський[1]. ЖиттєписПоходив з дрібного волинського шляхетського роду Володимирського повіту[2]. Спершу навчавсь в Краківській академії (з 1549), а 1554 року вступив до протестантського Базельського університету. Саме тоді, 27 січня 1554, Василь Древинський записався до метрики університету Віттенберга. Можливо, він також деякий час навчався в Парижі й там познайомився з Яном Замойським. Принагідно зазначити, що шляхтич усюди в метриках позначав себе як русина («Ruthenus»). У своїй рекомендації від 1 травня 1554 року професору Челіо Куріону[ru] Філіп Меланхтон рекомендував його як «поважного чоловіка»[3]. Після повернення Древинський влаштувався руським писарем в литовській канцелярії, а в березні 1566 р. отримав посаду писаря великого литовського. Цілком імовірно, що останнє трапилось за рекомендацією луцького земського судді Гаврила Бокія.[a] На цій посаді Древінський з’явився на Люблінський сейм, де виступив одним з підписантів Люблінської унії[4]. Пізніше як і інші волиняни склав присягу на вірність Короні у Володимирі перед королівським посланцем Яном Фолібовським. Нову унію, як і більшість волинської шляхти, він підтримував. З цієї причини він разом Бартошем Жухорським був посланий королем до Миколая Радзивіла «Рудого» прийняти від нього унійну присягу як доконаний факт. Хоча вони не досягли успіху, Древінський отримав прихильність короля і з 1569 р. отримав посаду королівського секретаря. Одночасно він також став королівським посланцем на волинський сеймик. В період першого поунійного безкоролів'я його було обрано послом на елекційний сейм. МаєтностіДержавна служба та численні шлюби сприяли швидкому зростанню статків. На кінець життя володів наступними маєтками: 2/3 Древині, Шпиколоси, Пашів, Полхани, Гусів, Княже, більша частина Кокоріва. Всі вони знаходились на Волині. ТестаментРівно за два місяці до своєї смерті 19 квітня 1583 р. він склав заповіт в якому звелів його поховати в церкві в Пашеві «без усяких світських церемоній, помпезності та непотрібних забобонів»[b]. При цьому він чітко підкреслював свою прихильність православній вірі. Окрім того там були розпорядження щодо дітей, зокрема сина Лаврентія якого він віддав до школи в Левартові. В тестаменті він наказав виконавцям заповіту не щадити грошей з його маєтностей на навчання сина, відправляючи його туди, «де проповідується справжня слава Божа, а не людські помилки, і викладаються вчення, визволені у всіх добрих і чеснотних звичаях. молодим хлопцям». Згідно заповіту Лаврин мав засвоїти цей урок «повних літ» і коли він досягне «здорового глузду». Однак швидка смерть головного опікуна — його брата Кірика ускладнила виконання останньої волі і невідомо чи продовжив Лаврин подальшу освіту. РодинаВасиль Древинський був одружений тричі, і мав 5 синів та 9 дочок. Про першу дружину відомості не збереглись, з другою дружиною Мілкою Богданівною Лідіховською одружився в 1560 р., а втретє з Тетяною Олександрівною Гетовт. Остання була матір'ю Лаврина, а також доньок: Марії[c], Євдокії[d], Полонії[e] та Анастасії[f]. У Лаврина також був брат Гаврила, який, однак, помер в дитинстві. Коментарі
Примітки
Джерела |
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
