Вася (кратер)

	Вася ; лат. Vasya
	Вася — нечіткий кратер нижче центру. У його верхній частині видно слід «Місяцехода-1» (темна подвійна лінія). Великий кратер ліворуч угорі — Ніколя. Знімок Lunar Reconnaissance Orbiter (2011), ширина — 245 м
	Вася — нечіткий кратер нижче центру. У його верхній частині видно слід «Місяцехода-1» (темна подвійна лінія). Великий кратер ліворуч угорі — Ніколя. Знімок Lunar Reconnaissance Orbiter (2011), ширина — 245 м
	38°11.9′ пн. ш. 34°58.9′ зх. д. / 38.1983° пн. ш. 34.9817° зх. д.
Небесне тіло	Місяць
Тип	метеоритний
Діаметр	0,1 км
Найбільша глибина	8 м
Епонім	Зменшувальна форма; імені «Василь»
У базах даних	GPN
	;
	Вася у Вікісховищі

Вася (лат. Vasya) — маленький місячний кратер у північно-західній частині Моря Дощів, поблизу мису Геракліда. Діаметр — близько 100 метрів^[1], глибина — 8 метрів^[2]. На північному заході межує зі 150-метровим кратером Ніколя. Координати — 38°11′54″ пн. ш. 34°58′54″ зх. д. / 38.1983° пн. ш. 34.9816° зх. д. / 38.1983; -34.9816 (Вася)^[1] Має нечіткі краї та вкритий численними меншими кратерами. Був відвіданий «Місяцеходом-1», що зупинився там на другу свою ночівлю^[4]^[5].

Назву цього кратера було затверджено Міжнародним астрономічним союзом 14 червня 2012 року в числі назв 12 дрібних кратерів на шляху «Місяцехода-1»^[3]^[6]. Як і інші малі місячні кратери^[7], офіційно вони названі не на честь конкретних осіб, а просто людськими іменами^[3]. Однак ці імена не є випадковими: вони нагадують про людей, що працювали над радянською місячною програмою^[5]. «Вася» — це Василь Іванович Чубукін^[8], член групи керування місяцеходом^[9]^[10].

Цей кратер — крайня південна точка маршруту «Місяцехода-1»^[1]. Він прибув туди 21 грудня 1970 року, і 22 лютого приготувався до ночівлі. Вона тривала до 8 січня 1971, а 9 січня апарат знову почав рух і поїхав на північ — вже дещо іншим маршрутом^[11]^[12]^[13]. Складний рельєф схилів Васі, вкритих камінням та дрібними кратерами, вимагав особливо уважного вибору маршруту. Тому цей кратер став першим місцем, де місяцехід виконав стереофотограмметричну зйомку поверхні^[14]. Також у ньому, як і в багатьох інших місцях, було зроблено дослідження хімічного складу ґрунту^[13].

У 2010 році супутник Lunar Reconnaissance Orbiter уперше відзняв область цього кратера з детальністю, що дозволяє побачити сліди місяцеходу^[15]. Роздільна здатність знімків цього місця, зроблених цим супутником, досягає 0,3 метра на піксель^[5].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Lunokhod-1 traverse map (Landing site "Luna-17") (PDF) (англ.) . Moscow State University of Geodesy and cartography (MIIGAiK), German Aerospace Center (DLR). 2012. Архів (PDF) оригіналу за 22 лютого 2013. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ ^а ^б Леонович А. К., Иванов О. Г., Павлов П. С. и др. 2.1. Самоходное шасси Лунохода-1 как инструмент для исследования лунной поверхности // Передвижная лаборатория на Луне — Луноход-1 / Отв. ред. член-корр. АН СССР В. Л. Барсуков. — Москва : Наука, 1978. — Т. 2. — С. 25–43.
↑ ^а ^б ^в Vasya. Gazetteer of Planetary Nomenclature (англ.) . International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 3 липня 2012. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ Abdrakhimov A. M., Basilevsky A. T. (2010). Re-Examination of Lunokhod Sites: Panoramas and Aims for LROC Investigations (PDF). Conference Paper, 41st Lunar and Planetary Science Conference (2010), paper 2173. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ ^а ^б ^в Карачевцева И. П., Конопихин А. А., Шингарева К. Б., Черепанова Е. В., Гусакова Е. Н., Баскакова М. А. (2012). Атлас Лунохода-1: геоинформационное картографирование и анализ региона посадки автоматической межпланетной станции «Луна-17» по данным дистанционного зондирования спутника Lunar Reconnaissance Orbiter (PDF). Современные проблемы дистанционного зондирования Земли из космоса. 9 (4): 292—303. ISSN 2070-7401. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ Blue J. (15 червня 2012). New Names Approved for Twelve Small Lunar Craters (англ.) . USGS Astrogeology Science Center. Архів оригіналу за 20 лютого 2013. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ Categories for Naming Features on Planets and Satellites. Gazetteer of Planetary Nomenclature (англ.) . International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 9 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ Довгань В. Г. (март 2013). Методы и способы телеоператорного управления луноходами (к 40-летию экспедиции «Лунохода-2») (PDF). Материалы Восьмой Всероссийской научно-практической конференции «Перспективные системы и задачи управления» (2): 195—207. Архів оригіналу (PDF) за 22 лютого 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ Экипажи «луноходов». Космическая энциклопедия ASTROnote. 20 серпня 2014. Архів оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ Василий Иванович Чубукин. Космическая энциклопедия ASTROnote. 2 червня 2013. Архів оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
↑ Александров А. А., Артемьев П. А., Богатов Г. И. и др. 4.3. Выполнение программы исследований Луны с помощью самоходного аппарата «Луноход-1» // Передвижная лаборатория на Луне — Луноход-1 / Отв. ред. акад. А. П. Виноградов. — Москва : Наука, 1971. — Т. 1. — С. 44–50.
↑ Абрамова М. В., Говоров В. М., Давидовский К. К. и др. 3.1. Топографо-навигационный комплекс исследований «Лунохода-1» // Передвижная лаборатория на Луне — Луноход-1 / Отв. ред. член-корр. АН СССР В. Л. Барсуков. — Москва : Наука, 1978. — Т. 2. — С. 67–80. (Рисунок 22. Топографическая схема движения «Лунохода-1». Масштаб 1:5000; архив)
↑ ^а ^б Родионов Б. Н., Непоклонов Б. В., Киселёв В. В. 6. Изучение топографии местности по трассе движения «Лунохода-1» // Передвижная лаборатория на Луне — Луноход-1 / Отв. ред. акад. А. П. Виноградов. — Москва : Наука, 1971. — Т. 1. — С. 65–73.
↑ Иванов О. Г., Рывкина В. А., Непоклонов Б. В. 1.1. Функционирование «Лунохода-1» на Луне // Передвижная лаборатория на Луне — Луноход-1 / Отв. ред. член-корр. АН СССР В. Л. Барсуков. — Москва : Наука, 1978. — Т. 2. — С. 7–20.
↑ Murphy T. W., Adelberger E. G., Battat J. B. R., Hoyle C. D., Johnson N. H., McMillan R. J., Michelsen E. L., Stubbs C. W., Swanson H. E. (2011). Laser ranging to the lost Lunokhod 1 reflector (PDF). Icarus. 211 (2): 1103—1108. arXiv:1009.5720. Bibcode:2011Icar..211.1103M. doi:10.1016/j.icarus.2010.11.010. Архів (PDF) оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.