Вашингтонський метрополітен
Вашингто́нський метрополіте́н (англ. Washington Metro, Metrorail) — система ліній метрополітену у Вашингтоні та околицях. Другий за завантаженістю метрополітен у США (після Нью-Йоркського). Опис Лінії метрополітену проходять через два штати (Вірджинія та Меріленд) і федеральний округ Колумбія. Щоденний пасажиропотік оцінюється в 800 тисяч чоловік (початок 2009). Перші поїзди метро були пущені 27 березня 1976 року. Всього 91 станцій, загальна довжина — 189,6 км[3]. Перший проєкт, який передбачав будівництво 83 станцій і шляхів протяжністю 165,5 км, був завершений 13 січня 2001 року. Під землею пролягає 80 км залізниць, а також 47 станцій з 86, на поверхні землі — понад 74 км та 33 станції, над землею — понад 14 км та 6 станцій.[3] Станції глибокого залягання були побудовані тільки в центрі міста, в районах історичної забудови. Більша ж частина вашингтонського метрополітену — наземна (або надземна), що нагадує берлінський Stadtbahn або московське легке метро. Наземні перегони між станціями метро дуже довгі (особливо в передмістях) і практично не охороняються: рейки обгороджені тільки дротяною сіткою. Потяги рухаються із середньою швидкістю 53 км/год.[3] Найглибші станції знаходяться на північно-східному краї Червоної лінії: Wheaton (тут встановлено найдовший ескалатор в Західній півкулі — довжиною 70 м), і найглибша станція — Forest Glen (на глибині 60 м — замість ескалаторів тут використовуються високошвидкісні ліфти, за допомогою яких підняття здійснюється за 20 секунд). Історія .svg) Протягом 1960-х років існували плани щодо створення масової автострадної системи у Вашингтоні, але ця ідея зіткнулася зі спротивом[en]. Гарланд Бартоломео[en], який очолював Національну комісію з планування капіталу[en], вирішив, що залізнична транзитна система ніколи не буде самостійною через низьке покриття та загальне зменшення вантажообігу.[4] Нарешті, було погоджено на змішаній концепції Capital Beltway[en] разом з радіальними лініями. Beltway було повністю профінансовано; фінансування системи Inner Loop Freeway було частково перерозподілено на користь спорудження системи метрополітену.[5] 1960 року федеральний уряд створив національне транспортне відомство задля розробки швидкісної залізничної системи. 1966 року федеральним урядом, округами Колумбія та Мериленд було прийнято законопроєкт про створення WMATA[6] з електропостачанням за допомогою NCTA[en].[7] WMATA затвердила плани на будівництво 158-кілометрової системи у 1968 році[7] і почала будівництво 9 грудня 1969. Система відкрилася 27 березня 1976 року з 7 кілометрами ділянки на Червоній лінії та 5 станціями від Rhode Island Avenue до Farragut North, всі в окрузі Колумбія. Округ Арлінгтон було приєднано до системи 1 липня 1976 року; округ Монтгомері, Меріленд — 6 лютого 1978; округ Принца Джорджа, Меріленд — 20 листопада 1978; округи Ферфакс та Александрія (Вірджинія) — 17 грудня 1983 року.[6] У лютому 2006 року шляхом відкритого змагання обрано Ренді Міллера, робітника автомагазину з Вудбриджу, на запис нових оголошень про відкриття та закриття дверей та нагадування про заборону притулятися до них. Оголошення до цього були озвучені Сенді Керролл і записані 1996 року.[8] ПасажиропотікНайвищий денний пасажиропотік було зареєстровано в день інавгурації Барака Обами, 20 січня 2009 року, який склав 1 120 000 пасажирів. Минулий рекорд був за день до цього, з 866 681 поїздкою.[9] Деякі рекорди, пов'язані з пасажиропотоком, було встановлено в червні 2008 року: рекордний місячний пасажиропотік у 19 729 641 пасажирів, рекорд з середнього денного потоку за тиждень (772 826), також цього місяця зареєстровано 5 з 10 днів з рекордним пасажиропотоком, та 12 робочих днів, у які пасажиропотік перевищив 800 000 поздок.[10] ЛініїЧервона лінія
Йде з округу Монтгомері, Меріленд, через ділову частину міста назад в округ Монтгомері — найбільш завантажена лінія. Відкрита 29 березня 1976 року, містить 27 станцій. Єдина лінія, яка не має спільних ділянок з іншими. В години пік використовує 44 потяги (10 восьмивагонних та 34 шестивагонних).[11][12] Хронологія
Блакитна лінія
Йде з округу Ферфакс через Александрію та Арлінгтон, далі разом з Помаранчевою та Срібною лініями крізь Вашингтон, в напрямку округу Принца Георга у Меріленді. Містить 27 станцій, лише 3 з яких не належать іншим лініям. Використовує 23 шестивагонних потяги в години пік. Лінія відкрилася 1 липня 1977 року з 18 станціями від National Airport в Арлінгтоні до Stadium-Armory у Вашингтоні — перше приєднання Вірджинії до системи метрополітену. 22 листопада 1980 року лінія була продовжена на три станції до Addison Road. Розширення лінії за аеропорт почалося 15 червня 1991 року з відкриттям станції Van Dorn Street. Початковий план для лінії був виконаний з продовженням її до Franconia-Springfield 29 червня 1997 року. Дві нові станції в Меріленді — Morgan Boulevard та Largo Town Center — відкриті 18 грудня 2004. Від відкриття Помаранчевої лінії 20 листопада 1978 року до 11 грудня 1979 Помаранчева лінія була сполучена з Блакитною від National Airport до Stadium-Armory, з продовженням Помаранчевої на схід від Stadium-Armory до New Carrollton. З 11 грудня 1979 року Помаранчева лінія була відведена в бік заходу зі станції Rosslyn до Ballston. Зараз Блакитна і Помаранчева лінії залишаються сполученими від Rosslyn до Stadium-Armory, а Срібна лінія проходить тим же маршрутом до східної кінцевої станції.
Помаранчева лінія
Йде з округу Ферфакс (англ. Fairfax County), Вірджинія в округ Арлінгтон (англ. Arlington County), Вірджинія, через центр міста, і далі в округ Принца Георга (англ. Prince George's County), Меріленд. Відкрита 20 листопада 1978 року, містить 26 станцій. Половина станцій спільна з Блакитною лінією, і більше двох третин зі Срібною. В години пік лінія використовує 9 восьмивагонних потягів та 21 шестивагонний.
Жовта лінія
Йде вздовж Блакитної лінії, далі в напрямку Пентагону на інший берег річки Потомак через міст Фенвіка[en], закінчуючись у діловій частині міста. Відкрита 30 квітня 1983 року, містить 17 станцій. В години пік використовує 10 шестивагонних потягів.
Зелена лінія
Проходить через округ Принс-Джорджес, Меріленд та округ Колумбія. Відкрита 11 травня 1991 року, містить 21 станцію. В години пік використовує 19 поїздів (10 восьмивагонних та 9 шестивагонних).[13][14] Має дев'ять спільних станцій з Жовтою лінією (в години пік використовуються всі, в інший час — 4), по одній з Помаранчевою та Синьою та дві з Червоною.
Срібна лініяВідкрита у 2014 році, довжиною 47.6 км, містить 28 станцій з яких 23 використовуються спільно з Блакитною та Помаранчевою лініями.[15] Перспективи розвитку
Срібна лініяБудується розширення лінії з 6 станцій та 18,5 км яке планують відкрити у 2020 році. Нова лінія буде обслуговувать міжнародний аеропорт Даллеса та округ Лаудун[16]. Потомак-Ярд2008 року почалося дослідження можливості побудови станції на території Потомак-Ярду[en] в Александрії на Блакитній та Жовтій лініях між станціями National Airport[en] та Braddock Road[en]. Проєкт залишається у стані розробки, а фінансування побудови (оцінене в $150 млн) не було затверджене.[17] Безпека13 липня 2009 року WMATA[en] ухвалила рішення про суворіші міри (англ. zero tolerance) для машиністів метро та автобусів, помічених у використанні мобільних телефонів чи інших портативних пристроїв під час роботи. Ця нова політика була введена після розслідувань кількох масових аварій у США, які були спричинені саме використанням портативних пристроїв. Про зміни було оголошено через день після того, як один із пасажирів записав на відеоплівку машиніста, що набирав повідомлення на телефоні.[18] Оплата проїзду Оплата проїду в метрополітені залежить від відстані поїздки та часу доби. Протягом звичайних годин (робочі дні від відкриття до 9:30 та від 15:00 до 19:00, а також у п'ятницю та суботу від 2:00 ночі до закриття), вартість проїзду складає від $1.75 до $4.60, залежно від відстані. В інші години, вартість складає $1.45, $1.95, or $2.45, також у залежності від відстані. Знижки доступні для школярів, інвалідів та людей похилого віку.[19] Ціни на проїзд знижуються на федеральні свята, крім тих, за яких пасажиропотік різко збільшується, такі як День Колумба, День Ветеранів, День Мартіна Лютера Кінга та Президентський день.[20] Рухомий складРухомий склад складається з 1126 вагонів, кожний довжиною 23 м.[21] Потяги розраховані на максимальну швидкість 95 км/год, а середню — 53 км/год, включаючи зупинки.[3] Всі вагони є спареними (послідовно пронумерованими парними і непарними номерами), з системами, спільними для пар.[22] В години пік використовується 850 вагонів. 814 з них в активному обслуговуванні, інші 36 — запасні, на випадок технічних проблем з основними.[23] Потяги складаються з шести вагонів, проте на Червоній, Зеленій та Помаранчевій лініях в години пік кількість може збільшуватися до восьми. Інтервали між прибуттями потягів однієї лінії становлять 6 хвилин у години пік (5 на Червоній лінії), в вечірній час — 20 хвилин (на Червонії лінії 15), у звичайні години — 12 хвилин.[3] ПодіїЗіткнення6 січня 1996 року Під час снігової бурі[en] 6 січня 1996 року машиніст метрополітену загинув, коли потяг не зупинився на станції Shady Grove[en]. Чотиривагонний потяг проїхав через усю платформу станції та зіткнувся з вільним вагоном, який очікував на посадку. Розслідування Національної Ради з безпеки транспорту (NTSB) показало, що аварія була результатом несправності в гальмівній системі потяга, яка контролювалася комп'ютером. Рада порекомендувала дати машиністам можливість контролювати систему вручну, навіть у сувору погоду, та заборонити паркувати вагони на коліях, які використовуються поїздами, що прибувають.[24] 3 листопада 2004 року 3 листопада 2004 року несправний потяг Червоної лінії покотився заднім ходом на станцію Woodley Park–Zoo/Adams Morgan[en] і зіткнувся з потягом, який стояв на платформі. Жертв не було, але 20 людей отримали травми, збитки від аварії склали 3,5 млн доларів. 14-місячне розслідування прийшло до висновку, що машиніст поїзда скоріш за все був неуважний чи навіть спав, через що потяг і поїхав заднім ходом. Посадові особи встановили, що якби потяг був повним, мінімум 79 людей загинули б. Машиніст був звільнений, а відповідальні особи погодилися встановити блокування на рух заднім ходом на понад 300 вагонів.[25][26] 22 червня 2009 року 22 червня 2009 в 17:02 у Вашингтонському метро на кордоні Округу Колумбія і штату Меріленд відбулося зіткнення двох поїздів. В результаті інциденту дев'ять осіб загинуло, 76 постраждалим надана допомога, з них шість доставлено до лікарні з важкими пораненнями. Однією із загиблих була машиніст потяга, який зіткнувся з тим, який зупинився.[27] 29 листопада 2009 року29 листопада 2009 року в 4:27 ранку один потяг ззаду в'їхав у другий[en] в депо West Falls Church. У вагонах не було пасажирів, тому відомо лише про незначні травми трьох працівників та збитки вартістю 9 млн доларів.[28] Пошкоджено 12 вагонів. Зіткнення сталося через перевищення швидкості — потяг їхав зі швидкістю 18 миль на годину, тоді як максимальна допустима в депо — 15.[29] Сходження з колій13 січня 1982 року13 січня 1982 року поїзд зійшов з колії на несправному перемикачі між станціями Federal Triangle та Smithsonian. Намагаючись поставити потяг на колію, контролери не помітили, що ще один потяг зійшов. Цей потяг зісковзнув з рейок та вдарився в опору тунелю. Троє людей загинуло, 25 поранено. Цікаво, що аварія трапилася через 30 хвилин після авіаційної катастрофи у Вашингтоні[en].[6] При розслідуванні через кілька місяців, NTSB та WMATA пояснили катастрофу помилкою машиніста.[30] Розслідування показало, що наглядач припустився 11 помилок, в тому числі не розглянув детально зламаний перемикач, через який сталася трагедія, а машиніст не заніс у протокол проходження через нього.[30] Метрополітен порекомендував обладнати вагони більшою кількістю сталі для забезпечення вищого рівня безпеки при зіткненнях.[31] Перед аварією, правилами користування метрополітеном пасажири мали залишатися у вагонах до прибуття рятівного персоналу. Це було через те, що 750-вольтова третя рейка, який постачає потяг електроенергією, міг бути як небезпекою для пасажирів, так і предметом зловживання для жартівників.[32] Після інциденту правило було скасоване і до 1985 року почалося встановлення аварійних ручок для надання пасажирам можливості залишити потяг у випадку пожежі чи аварії.[32] 7 січня 2007 року7 січня 2007 року потяг Зеленої лінії, що перевозив приблизно 120 пасажирів, зійшов з колії близько станції Mount Vernon Square[en] в бізнес-центрі Вашингтона. На той час залізниці були одноколійними, і п'ятий вагон зійшов в тому місці, де поїзд переключався з південної дороги на північну. Як мінімум 18 людей отримали травми та 60 були вимушені йти через тунель.[33] Як мінімум одна людина зазнала серйозної травми, яка, втім, не загрожувала життю.[34] Ця пригода була одним із п'яти випадків сходження з колії, що трапилися з вагонами серії 5000[en], чотири інших мали місце на запасних залізницях, коли пасажирів у вагонах не було.[34] 9 червня 2008 року9 червня 2008 року потяг Помаранчевої лінії (серія 2000) зійшов між станціями Rosslyn та Court House. Обійшлося без жертв і потерпілих, 412 людей було успішно евакуйовано.[35][36] 12 лютого 2010 року12 лютого 2010 року о 10:13 за місцевим часом на під'їзді до підземної станції Farragut North головний вагон зійшов з рейок і потягнув за собою ще 2 вагони. Інцидент завдав незначних руйнувань. Відомо про двох потерпілих з легкими пораненнями, ще одного доставлено до госпіталю. До 10:50 всіх пасажирів було евакуйовано.[37] Галерея
Мапа Станції вашингтонського метрополітену Див. також
Примітки
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вашингтонський метрополітен
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_-_Rhode_Island_Ave_-_Brentwood_-_24698781777.jpg)
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
