Вериженко Євген Петрович
Євген Петрович Вериженко (27 серпня 1920, Київ — 30 липня 1997, Київ) — український науковець у галузі будівельної механіки, педагог. Кандидат технічних наук (1951), професор (1968). Заслужений працівник вищої школи УРСР. Учасник німецько-радянської війни, інженер-капітан військової служби. Брав участь у бойових діях на Південно-Західному, Сталінградському та 1-му Українському фронтах, відновлював фронтові дороги та мости як технік. Після завершення війни, протягом півстоліття — педагог Київського автомобільно-дорожнього інституту (1947—1997), з яких 25 років — ректор інституту, реформатор його структури. Учень професора Олександра Пенькова[1]. ЖиттєписНародився 27 серпня 1920 року в Києві у родині службовців. У 1938 році вступив до Київського автомобільно-дорожнього інституту на спеціальність «Промислове і цивільне будівництво». Провчився три курси, був направлений на виробничу практику, але подальші плани змінив початок війни. Був евакуйований до Полтави, підпорядковувався Головному управлінню шосейних доріг НКВС[2]. З жовтня 1941 року — у складі Червоної армії. Брав участь у бойових діях на Південно-Західному та Сталінградському фронтах, відновлював фронтові дороги та мости як технік 53-го воєнно-дорожнього загону. Пройшов теоретичний курс мостового факультету Військово-транспортної академії РСЧА імені Л. М. Кагановича (Кострома). Після цього відправлений на 1-й Український фронт на посаду старшого техніка 143-го окремого дорожньо-будівельного батальйону, пізніше — 15-го окремого мосто-будівельного батальйону[3]. Демобілізований у листопаді 1945 року у званні інженера-капітана. Нагороджений низкою бойових орденів і медалей, зокрема орденом Вітчизняної війни II ступеня. У 1946 році закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Міські шляхи сполучення». Приблизно пів року працював науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту споруд[3]. З 1947 року до кінця життя — педагог Київського автомобільно-дорожнього інституту (КАДІ). Через три роки став першим випускником аспірантури кафедри опору матеріалів. У 1951 році здобув науковий ступінь кандидата технічних наук, захистивши дисертацію на тему «Устойчивость мостовых арочных систем с учетом работы надарочного строения» (науковий керівник — професор Олександр Пеньков). Тоді ж був затверджений у вченому званні доцента та обійняв посаду декана дорожньо-будівельного факультету[4].  З 1959 по 1984 роки — ректор КАДІ, реформатор його структури. Паралельно — завідувач кафедри будівельної механіки. У 1968 році затверджений у вченому званні професора. З 1987 року — професор кафедри опору матеріалів і будівельної механіки. Помер на 77-му році життя 30 липня 1997 року. Похований разом із дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°24′59.76″ пн. ш. 30°30′5.86″ сх. д. / 50.4166000° пн. ш. 30.5016278° сх. д.). Наукова та організаторська діяльністьПід керівництвом Євгена Вериженка у КАДІ були закладені основи його сучасної форми — Національного транспортного університету. За ініціативою ректора були створені філіали та факультети інституту в Луцьку (теперішній Луцький національний технічний університет), Кам'янець-Подільському та Києві, зокрема на заводі «Арсенал». Технічна база інституту налічувала сучасні ЕОМ, серед яких МИР-1 та МИР-2, ЄС-1022 тощо[2]. Організував та керував студентськими автоколонами на відновлювальних роботах після Ташкентського та Спітакського землетрусів. Ініціював заснування студентського проєктно-конструкторського бюро, за проєктами якого були прокладені сотні доріг, переважно у сільських місцевостях. Заснував щорічний Всесоюзний студентський мотокрос, був головою Федерації мотоспорту УРСР[2]. У період ректорства Євгена Вериженка завершена реконструкція головного корпусу, побудовані лабораторний корпус, гуртожитки № 2, № 3, № 4 тощо, розбудований та оснащений спортивно-оздоровчий табір КАДІ у селі Плюти на Київщині[3]. Як завідувач кафедри будівельної механіки організував створення класу аналогових обчислювальних машин. Спільно з професором Яковом Лівшицем написав підручник «Статика сооружений», перевиданий чотири рази, зокрема й китайською мовою. Автор перевиданого декілька разів «Сборника задач и упражнений по статике сооружений»[3]. Депутат Київської міської ради депутатів трудящих, голова Ради ректорів Києва. Науковий доробок (частковий)
Нагороди
Примітки |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
