Верхняцький цукровий завод
ВАТ «Верхняцький цукровий завод» — непрацююче підприємство харчової промисловості України, зайняте у галузі переробки цукрового буряка та виробництва цукру. Розташоване в смт. Верхнячці Христинівського району Черкаської області. Виробництво на підприємстві припинено 2008 року. ІсторіяУ 1845 році[1] у селі Верхнячка Уманського повіту Київської губернії закладена цукроварня[2], першим власником якої був поміщик Флоріан Ясинський[3]. Спочатку на підприємстві використовувалася тільки ручна праця, а вже у 1859 році запрацював паровий двигун[3]. У 1880 році власником заводу став австрійський підданий Дітріх. Тривалість робочого дня на заводі до революції становила 12 годин[3]. У лютому 1918 року у Верхнячці була створена Рада робітничих і солдатських депутатів, але вже на початку березня того ж року село зайняли австрійські та німецькі війська, які залишалися тут до листопада 1918 року. Надалі селище опинилося в зоні бойових дій "громадянської війни"[3]. У січні 1920 року в селі встановлена радянська влада, а цукровий завод був націоналізований[3]. За сезон цукроваріння 1922—1923 років завод виробив 167,6 тис. пудів цукру[3]. У 1925 році підприємство виробило 6600 тонн цукру-піску та 1620 тонн кормової патоки[4]. У 1940 році цукровий завод став одним з учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки[3]. З початком німецько-радянської війни та наближенням лінії фронту у липні 1941 року основне обладнання цукрового заводу було евакуйовано. 31 липня 1941 року Верхнячка була зайнята німецькими військами, а в листопаді того ж року в селі розпочала діяти радянська підпільна група, яку очолював хімік цукрового заводу П. Г. Теличенко, його помічником був електрик заводу М. А. Скоробрещук[3]. 9 березня 1944 року Верхнячку деокуповано частинами 206-ї стрілецької дивізії 27-ї армії. У період німецької окупації завод серйозно постраждав (загальна сума завданих збитків склала 10 млн. карбованців), а місцевий колгосп, що забезпечував його цукровим буряком, був зруйнований[3]. У 1951 році на відновленому заводі була введена в експлуатацію парова турбіна з електрогенератором, після чого більшість обладнання було електрифіковано[3]. У 1962 році був запущений сокоочисний цех, у виробничому цеху встановили 9 автоматичних центрифуг з програмним управлінням, замінили фільтри[3]. У 1966 році за досягнення в раціоналізаторській діяльності бригадиру слюсарів заводу С. В. Забродському було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а ще десять працівників заводу нагороджені орденами і медалями[3]. У сезон цукроваріння 1970—1971 років завод переробив 332,72 тис. тонн сировини і виробив 483,6 тис. центнерів цукру-піску. Тоді чисельність працівників заводу становила 1200 осіб[3]. За радянських часів завод входив до числа найбільших підприємств селища та району[5][3][6]. Після проголошення незалежності України державне підприємство у рамках приватизації було перетворено у відкрите акціонерне товариство. У червні 1999 року Кабінет міністрів України передав завод у комунальну власність Черкаської області[7]. На початку 2000-х років підприємство входило до складу холдингу ТОВ «Українська продовольча компанія». У 2008 році завод був визнаний банкрутом і припинив функціонування. Власність підприємства передана в комунальну власність Верхняцької селищної ради[8]. Діяльність Завод мав власну ТЕЦ, яка окрім виробничих потужностей забезпечувала тепловою та електроенергією цілий мікрорайон селища. Підприємство було під'єднане до загальної залізничної мережі. Площа території під заводом становила 150 гектарів, у тому числі 73 гектари — очисні споруди. Зона бурякосіяння в останні роки роботи заводу — більше 5 000 гектарів. Площа адміністративних приміщень — 1,3 тис. м², виробничих — 1,3 тис. м². Верхняцький цукровий завод — найстаріше та одне з найпотужніших підприємств галузі в регіоні. Сировинна база: західні райони Черкаської, південні Київської, східні Вінницької та північно-західні райони Кіровоградської областей. Цукор підприємства був відомий далеко за межами України. У 1980—1990-х роках планувалося відкриття цеху по виробництву цукру-рафінаду. Тривалий час підприємство працювало протягом цілого року через величезний об'єм сировини, яку інколи переробляли до лютого місяця наступного року. У літній період завод займався відбілюванням імпортованого з Куби тростинного цукру. Протягом тривалого часу до структури підприємства входила Верхняцька дослідно-селекційна станція. Центральний мікрорайон селища із багатоповерховою забудовою в народі отримав назву «Завод» саме завдяки розміщеному тут житлового масиву цукрового заводу. 100-метрова заводська димова труба залишається візитівкою Верхнячки. Нині використовується як вежа радіопідстанцій операторів мобільного зв'язку. Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
