Верхня палата

Верхня палата, іноді згадується як Сенат — це одна з двох палат у системі Двопалатного законодавчого органу (чи одна з трьох палат у Трипалатному законодавчому органі), інша палата називається Нижньою палатою.^[1] Дана палата зазвичай менша за нижню і часто відрізняється повноваженями. Верхня палата часто обирається відмінним від нижньої способом, члени яких обираються на більші терміни, а також у рівних кількостях представляють області або штати, а не райони за кількістю населення. Прикладами таких палат може стати країни з Вестмінстерською системою: Палата лордів Великої Британії, Сенат Канади, Радж'я Сабха в Індії, а також у інших країнах, Рада Федерації у Росії, Сенад Ерен у Ірландії і Сенат США.

Зазвичай відмінність з Нижньою палатою полягає в настпупних аспектах:

Повноваження:

• У Парламентській системі, часто має менші повноваження ніж нижня палата. Тому у деяких країнах Верхня палата голосує за:
  • Обмежені питання законотворчого процесу, наприклад поправки до конституції.
  • Не може ініціювати законопроєкт (або законопроєкт що стосується бюджету) .
  • Не може вручати вотум недовіри уряду, коли нижня палата може завжди.
• У Президентській республіці:
  • Практично рівна за повноваженнями з нижньою палатою.
  • Іноді має повноваження недоступні нижній палаті, наприклад:
    • Може надавати так звані Поради та згоди на деякі рішення виконавчої влади (наприклад призначення послів і суддів).
    • Може мати вирішальну силу у порядку імпічменту,прийнятих нижньою палатою щодо членів виконавчої влади.

Статус палати:

• У деяких країнах члени верхньої палати не обираються народом, а обираються не на пряму, за призначенням, або зовсім за спадком.
• У деяких випадках палати обираються за різними системами голосування (наприклад Австралія, де верхня палата обирається за пропорційною системою, а нижня — ні).
• У США менш населені штати мають можливість представляти свої інтереси на рівних з густонаселеними штатами, таким чином створюючи більш рівноправні умови загалом для федерації, проте дискримінуючи населення великих штатів. Докладніше у судовому процесі Рейнольдс проти Сімса .^[2]
• Термін перебування у палаті вищий ніж у нижній палаті, або зовсім довічний.
• Члени палати можуть обиратись поступово, а не одночасно.
• У більшості країн уряд не має повноважень розпускати верхню палату, чого не скажеш про нижню.
• Зазвичай у ній менше мандатних місць ніж у нижній.
• Часто має вищий віковий поріг.

Оскільки у державах з парламентською системою уряд формується законодавчим органом, то для більшої стабільності політичної системи верхня палата розглядається як консультативна або така що доповнює нижню. Тому на верхню палату накладаються певні обмеження:

• Відсутність функції контролю над виконавчою владою (чого не скажеш про президентські системи на кшталт США, де саме Сенат в основному несе функцію контролю над адміністрацією президента).
• У більшості випадків слабка можливість ветувати закон (проте у випадку Нідерландів верхня палата може не тільки ветувати закон, але й не зобов'язана вносити пропозиції для повторного розгляду).
• Відсутня можливість ініціювати закон.

Ідеологічно, роль Верхньої палати можна визначати як орган що більш детальніше доопрацьовує законопроєкти, що були прийнятті або недопрацьовані нижньою палатою.

Сьогоденна ситуація у світі демонструє застарілість верхньої палати через її низьку ефективність, проте з плином часу вони модернізуються та підлаштовуються під нові умови існування політичної системи.

У випадку Італії, всі попередні правила не діють, адже верхня палата має такі ж самі повноваження як і нижня, що іноді називають "ідеальним біпартизмом". Проте наслідком такої системи є політична нестабільність і постійна зміна урядів. У 2014 році прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці ініціював зміни до конституції які б обмежили вплив Сенату Італії, проте реформа так і не була реалізована.

Існує помилкове припущення про те що у Німеччині дві палати парламенту, проте це не так. Бундесрат загалом є законодавчим органом проте він не є палатою парламенту, а виконує функцію представництва земель на федеральному рівні. У Німеччині діє однопалатний парламент Бундестаг.

Існує поширена хибна думка, що Федеральна рада Швейцарії через складну політичну архітектуру є органом законодавчої влади, але це не так. Федеральна рада за своєю суттю є колективним та рівноправним уособленням виконавчої влади, де усі рішення ухвалюються голосуванням, а президент формально несе титул першого серед рівних. Законодавча влада Швейцарії представлена Федеральними зборами що поділяється на дві палати: Раду Кантонів (верхню палату) та Національну Раду (нижня палата).

У президентських системах сильний вплив виконавчої влади змушує верхню палату грати роль стримувача політичних амбіцій президента, а отже зазвичай має повноваження:

• Затвердження членів уряду
• Ратифікація міжнародних договорів

Через низьку функціональність верхньої палати багато країн з часом відмовились від її функціювання, а саме:

• Хорватія
• Данія
• Естонія
• Угорщина
• Ісландія
• Іран
• Нова Зеландія
• Перу
• Швеція
• Туреччина
• Венесуела

та багато канадських та індійських штатів.

• Політичний словник. Редакція: В. К. Врублевський, В. М. Мазур, А. В. Мяловицький. Видання друге. Головна редакція УРЕ. Київ. 1976. стор. 75
• Bicameralism (1997) by George Tsebelis
• Sanford Levinson (2008). Our Undemocratic Constitution: Where the Constitution Goes Wrong (and how We the People Can Correct It). Oxford University Press.
• http://www.bbc.co.uk/news/world-europe-24404157
• "National Parliament - Beta". www.amyothahluttaw.gov.mm. Retrieved 2016-03-02.

• Палата парламенту // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.