Верхоляк Дмитро Кузьмич

Дмитро Кузьмич Верхоляк
Дмитро Кузьмич Верхоляк;
Загальна інформація
Народження	1928; с. Маркова, нині Богородчанський район, Івано-Франківська область
Смерть	8 січня 2016; там же
Псевдо	«Дуб»
Військова служба
Роки служби	1947—1955
Приналежність	Українська держава (1941)
Вид ЗС	УПА
Нагороди та відзнаки
	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня

Дмитро Кузьмич Верхоляк (псевдо: «Дуб»; 1928, с. Маркова, нині Богородчанський район, Івано-Франківська область — 8 січня 2016,^[1] там само) — радянський дисидент^[2], фельдшер УПА та співробітник Служби безпеки ОУН^[3]. Воював з 1947 до 1955. В 1956 засуджений за «зраду Батьківщині» до розстрілу, проте вирок змінили на 25 років таборів. У 1970-х роках в ув'язненні брав участь у боротьбі в'язнів за свої права. Звільнений у 1980 році.

Життєпис

Народився 1928 року в с. Маркова (нині Богородчанський район, Івано-Франківська область, Україна) у сім'ї Кузьми та Насті Верхоляків. З дитинства виділявся силою серед однолітків.

Після семи класів школи почав працювати на Тернопільщині. Після повернення додому у 1947 році та нетривалої роботи у рідному селі приєднався до повстанців. Батько благословив його словами «Сину, ти сам вибрав цю дорогу, то йди нею до кінця, не петляючи, як заєць».

Присягу складав двічі — як повстанець і як член ОУН. До Організації Українських Націоналістів його прийняв полковник «Грім». Прізвисько «Дуб» отримав не тільки завдяки своїй кремезній постаті, але й на згадку про іншого повстанця, що загинув у бою.

Був поранений, під керівництвом свого лікаря опанував основи медичної допомоги та сам почав допомагати пораненим. За іншими даними був студентом-медиком. У підпіллі провів вісім років. З 1951 на 1952 зимували разом із Михайлом Зеленчуком, який в 1991—2012 очолював Всеукраїнське братство ОУН-УПА.

Коли НКВС знищило 17 травня 1954 криївку колишнього командира ВО-4 «Говерла» «Грома» на схилі гори Березовачка, поблизу села Зелена Надвірнянського району а полковник із дружиною Ольгою застрелилися, Верхоляк перейшов у глибоке підпілля.

У липні 1955-го, після зради Степана Іванківа («Остап»), був пійманий співробітниками НКВС. Під час допитів пропонували перейти на службу до НКВС у чині капітана.

14-16 лютого 1956 року у Станіславі пройшов відкритий суд над учасниками збройного підпілля ОУН, на якому Лука Гринішак («Довбуш») був засуджений до вищої міри покарання; Михайлу Зеленчуку («Деркач»), Ярославу Обрубанському («Ярковий») і Дмитру Верхоляку («Дуб») вища міра покарання була замінена на 25 років ВТТ. П'ятеро інших підсудних — Степан Іванків («Остап»), М. Венгрин («Байда»), дружина Гринішака Ганна Попович («Ружа»), дружина Д.Верхоляка Катерина Яцків (Яско) та І.Дзепчук — були засуджені до різних термінів ув'язнення.^[4]. Пропонували за заяву про те, що був силоміць затягнутий у банду, відпустити, однак відмовився, за що отримав ще 15 років. Перебував у таборі Перм-35^[5].

Після проголошення незалежності України активний у громадському житті. Проживав у рідному селі, очолював Богородчанську районну організацію Братства УПА.

Похований з військовими почестями у рідному селі 10 січня 2016.

Сім'я

Мав дружину Катерину Іванівну Яско (Яцків). Була засуджена того ж дня тим же судом до 10 років позбавлення волі. У 1959, після 3,5 року ув'язнення її звільнено. До 1969 допускались особисті побачення з чоловіком, після — тільки загальні.^[6]