Весела наука
«Весела наука» (нім. «Die fröhliche Wissenschaft») — книга Фрідріха Ніцше, вперше опублікована в 1882 році. Друге видання 1887 року, після завершення «Так казав Заратустра» і «По той бік добра і зла», включало п’яту книгу на додаток до наявних чотирьох книг «Веселої науки», а також додаток пісень. Ніцше назвав її «найособистішою з усіх своїх книг». Книга містить більше віршів, ніж будь-який інший його твір. ІсторіяІдея «Веселої науки» виникла у філософа влітку 1881 року в Зільс-ім-Енгандіні після уважного знайомства з працями Спінози. Сама книга була написана взимку 1881—1882 в Генуї. 28 січня Ніцше відправив початковий текст композитору Петеру Гасту як продовження «Ранкової зорі». У назві книги в оригіналі німецькою мовою (нім. «Die fröhliche Wissenschaft») використано фразу, яка на той час була добре відома в багатьох європейських культурах і мала специфічне значення. Одне з найперших його літературних використань (фр. gai sçavoir) було у «Ґарґантюа і Пантаґрюель» Рабле. Воно походить від провансальського виразу (фр. gai saber) для технічних навичок, необхідних для написання віршів, і його використовували провансальські трубадури для позначення свого поетичного мистецтва. Цей вислів виявився стійким і його використання є зафіксованим у письменників Ральфа Волдо Емерсона і Енеас Світленд Даллас[en] в їх творах кінця XIX століття. Його також використав у навмисно перевернутій формі («похмура наука») Томас Карлайл у своєму творі 1849 року «Occasional Discourse on the Negro Question» для критики нової дисципліни економіки в порівнянні з поезією. У «Ecce Homo» Ніцше посилається на вірші в додатку до «Веселої науки», кажучи, що вони були
Це також є алюзією на народження сучасної європейської поезії, що відбулося в Провансі біля XI століття. У книзі По той бік добра і зла Ніцше зазначив, що:
Структура та проблематикаКнигу зазвичай поміщають у середній період Ніцше, протягом якого його праці звеличували переваги науки, скептицизм та інтелектуальну дисципліну як шляхи до свободи розуму. У «Веселій науці» Ніцше експериментує з поняттям влади, але не висуває жодної систематичної теорії. Книзі передує прелюдія з 63 епіграм. Основна частина складається з 383 уривків, об'єднаних в п'ять книг різної довжини. Завершують «Веселу науку» 14 віршів («Пісні принца Фогельфрай»). П'ята книга та вірші з'явилися лише в другому виданні. У цьому творі Ніцше розглядає, зокрема, такі питання, як сутність зла (перша книга), зв'язок мистецтва з природою (друга книга), «тінь Бога», тобто впорядкованість світу згідно з законами логіки (третя книга) та ін. Саме в ній з'являється відомий афоризм «Бог помер». Amor fatiУтвердження провансальської традиції в книзі (на що є посиланням сама назва книги) також є радісним утвердженням життя (нім. Bejahung), що є концепцією філософії Ніцше. Любов Ніцше до долі (фатума), спонукає його протистояти реальності страждання радикальним чином. Бо щоб любити те, що є необхідним, потрібно не тільки любити погане разом із хорошим, але й розглядати їх як нерозривний зв’язок. У розділі 3 передмови він пише:
Це відображає його загальний погляд на життя (amor fati), який він формулює в розділі 276:
Вічне повторенняУ книзі міститься перший розгляд Ніцше ідеї вічного повторення, концепція, яка стане критичною в його наступній праці «Так казав Заратустра» і лежить в основі багатьох пізніших робіт.[3]
«Бог помер»У цій книзі є також перше вживання відомого формулювання Ніцше «Бог помер», спочатку в розділі 108.
Розділ 125 описує «Притчу про божевільного», який шукає Бога. Він звинувачує нас усіх у вбивстві Бога.
Український переклад
Див. такожПримітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
