Витверезник

Витвере́зник — санітарно-медична установа для витвережування п'яних. Існують витверезники від алкогольного та наркотичного сп'яніння.

Історія

Росія та СРСР

7 листопада в Тулі в 1902 році відкрився перший російський «притулок для нетверезих». Ініціатором його появи став лікар і громадський діяч Федір Сергійович Архангельський. Метою відкриття притулку було врятувати від смерті п'яних у холодні зими^[1]. У витверезниках п'яних годували та навіть видавали одяг за рахунок міської казни. Заклади перестали діяти в 1917 році^[2].

У 1931 році витверезники повернули, до 1940 року вони діяли під крилом Народного комісаріату охорони здоров'я, поки Лаврентій Берія не передав їх у відання НКВС. Співробітники внутрішніх справ підбирали на вулицях п'яниць та доставляли їх до витверезника, де ті залишалися до ранку. Потім за утримання у витверезнику виставлявся рахунок (близько чверті середньої зарплати, 25-35 рублів) і надсилалося повідомлення за місцем роботи. Якщо особа потрапляла до витверезника більше трьох разів на рік, її відправляли до наркологічних відділень для обстеження та іноді лікування^[2]. Функціонування радянських витверезників було неоднозначним: з одного боку вони рятували п'яних від холодної смерті, з іншого міліція могла затримувати лише злегка п'яних перехожих задля виконання плану затримань. Офіційно в витверезник везли тих, хто потрапляли до категорії сп'яніння середньої і важкої стадії, але стан оцінювався на око^[3].

Ставлення до витверезників сильно погіршилося в 1990-і через погані умови утримання та збитковість. У закладах п'яних часто били, прив'язували до ліжок тощо. Юридично як спеціальні установи внутрішніх справ вони перестали існувати 2010 року, а фактично закрилися в 2012^[2].

У грудні 2020 року російський парламент ухвалив закон, який повертає витверезники. Цей крок був умотивований кількістю п'яних, які замерзають на смерть у суворих зимових кліматичних умовах Росії (близько 10 тис. осіб щорічно)^[2].

Україна

В незалежній Україні витверезники діяли до 1997 року^[3]. 12 серпня 1999 року Україною ухвалено рішення про офіційне закриття всіх витверезників через нерентабельність^[4]. Як наслідок закриття витверезників, бригади швидкої допомоги почали звозити лежачих сп'янілих які замерзають з вулиць до приймальних відділень міських лікарень, часто перетворюючи приймальні відділенні на нічліжні будинки, що значною мірою погіршило санітарний та безпековий стан у приймальних відділеннях лікарень — почастішали напади сп'янілих привезених на лікарів та пацієнтів приймального відділення, почастішали випадки вандалізму у лікарнях^[5]^[6].

Чехословаччина

Перший такий заклад у Чехословаччині відкрив у 1951 році психіатр Ярослав Скала; його першим пацієнтом був російський військово-морський інженер^[7]. За перші 30 років роботи празького витверезника було вилікувано понад 180 тисяч людей. В інших установах країни проліковано понад 1 млн осіб^[8].

Польща

У Польщі витверезники існують у великих містах, приймаючи загалом 300 000 людей на рік^[9]. До витверезника відправляють п'яних, якщо вони становить небезпеку для інших. Польські витверезники стягують платню за перебування в них^[10]^[11]. У 2019 році найвищий судовий збір складав 309 злотих за 24 години^[12].

Швейцарія

У Швейцарії нетверезих людей поміщають до витверезника, якщо вони становлять небезпеку для себе чи суспільства. Деякі поліцейські відділки стягують плату за користування їхніми приміщеннями та пов’язані з цим витрати на персонал. Наприклад, міська поліція Цюріха бере 450-600 швейцарських франків за ніч^[13].