Вишинський Андрій Януарович

Андрій Януарійович Вишинський
рос. Андрей Януарьевич Вышинский
А. Я. Вишинський в 1950 році
Народився	28 листопада (10 грудня) 1883[4][5]  Одеса, Російська імперія[1]
Помер	22 листопада 1954(1954-11-22)[1][2][…] (70 років)  Нью-Йорк, США[1]  ·інфаркт міокарда
Поховання	Кремлівська стіна
Громадянство	Російська імперія→ СРСР
Національність	поляк
Діяльність	юрист
Alma mater	Київський університет
Науковий ступінь	доктор юридичних наук[d]
Вчене звання	Список академіків АН СРСР і професор[d]
Знання мов	польська, французька, російська[5][6] і українська[6]
Заклад	МДУ
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Російська академія наук, Академія наук СРСР і Центральний виконавчий комітет СРСР
Посада	Генеральний прокурор СРСР
Попередник	Іван Акулов
Наступник	Михайло Панкратьєв
Партія	меншовик з 1903 р., член РКП(б) з 1920 р.
Рід	Вишинські
Батько	Януарій Феліксович Вишинський
У шлюбі з	Капітоліна Ісидорівна Михайлова
Діти	Зінаїда Вишинська
Автограф
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Андрій Януарійович Вишинський (нар. 10 грудня 1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 22 листопада 1954, Нью-Йорк, США) — радянський політичний діяч польського походження, юрист і дипломат. У світову історію увійшов як головний державний обвинувач (генеральний прокурор СРСР) на сталінських «показових судових процесах» 1930-х років. Як правник був запеклим прибічником принципу «презумпції винності». Член ЦК ВКП(б) у 1939—1954 роках. Кандидат в члени Президії ЦК КПРС з 16 жовтня 1952 по 5 березня 1953 року.

Народився в родині власника аптеки Януарія Вишинського (пол. January Wyszyński), мати — вчителька музики. Як стверджує Станіслав Вишенський, прізвище Вишинський походить від рідко вживаної лексеми вишинк, що означає виторг єврея-шинкаря.^[7]

Після народження сина родина переїхала до Баку. У 1901 році вступив на юридичний факультет Київського університету, проте закінчив його тільки в 1913 році, оскільки неодноразово полишав навчання. В 1903 році вступив у партію меншовиків. Після закінчення університету викладав в приватній гімназії в Баку, був адвокатом. Після лютневої революції 1917 року був комісаром міліції Якиманського району в Москві. Підписав наказ про арешт німецького шпигуна В. І. Ульянова-Леніна (див. «Пломбований вагон»)^[8][9]. Через три роки, коли перемога більшовиків у Громадянській війні стала очевидною, він вступив в партію більшовиків. З липня 1923 року — суддя Верховного суду СРСР, з того часу суміщає роботу в інших органах і суддівство. В 1925—1928 роках був ректором Московського університету.

У 1928—1931 роках — член колегії Народного комісаріату освіти РРФСР. У 1931 році — голова Колегії захисників.

З 11 травня 1931 по травень 1934 року — прокурор Російської РФСР. Одночасно у травні 1931 — червні 1933 року — прокурор Кримінально-процесуальної колегії Верховного Суду РРФС. У травні 1931 — червні 1933 року — заступник народного комісара юстиції Російської РФСР.

У червні 1933 — 3 березня 1935 року — заступник прокурора СРСР. Був обвинувачувачем у Шахтинському процесі.

З 3 березня 1935 по 31 травня 1939 року — генеральний прокурор СРСР. Був генеральним державним обвинувачувачем на всіх трьох Московських процесах 1936-38 років. Для нього був характерним жорсткий стиль, безцеремонність, першопочаткова впевненість у тому, що підсудні — винні, вираження зневаги до підсудних.

Зразок риторики А. Вишинського на показних процесах, якою він характеризує старих більшовиків з «ленінської гвардії»:

…«шпионы и изменники», «зловонная куча человеческих отбросов», «звери в человеческом облике», «отвратительные негодяи»… «Расстрелять их всех, как бешеных псов!»… «Раздавить проклятую гадину!»[10]

У 1937—1941 роках — директор Інституту права Академії наук СРСР. Академік АН СРСР (1939), за свою основну роботу — «Теорія судових доказів» — отримав Сталінську премію.

31 травня 1939 — 15 травня 1944 року — заступник голови Ради народних комісарів СРСР.

З червня по серпень 1940 року — уповноважений ЦК ВКП(б) по Латвії.

Одночасно в 1930 — березні 1946 року — 1-й заступник народного комісара закордонних справ СРСР.

30 травня — 6 серпня 1945 року — політичний радник Групи окупаційних радянських військ в Німеччині.

У березні 1946 — 4 березня 1949 року — заступник міністра закордонних справ СРСР із загальних питань.

4 березня 1949 — 5 березня 1953 року — міністр закордонних справ СРСР. Працював на початковому етапі Холодної війни і під час війни в Кореї.

19 травня — 2 серпня 1949 року — голова Комітету інформації при РМ СРСР.

5 березня 1953 — 22 листопада 1954 року — 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР. Одночасно постійний представник СРСР при Організації Об'єднаних Націй та постійний представник СРСР в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

Помер 22 листопада 1954 року в Нью-Йорку, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Після ХХ з'їзду КПРС в 1956 році Вишинського «посмертно репресовано», його праці перестали бути офіційними посібниками для радянських юристів.

• Вороги народу
• Сталінські репресії

• Вишинський [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — С. 412. — ISBN 966-7492-00-X.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вишинський Андрій Януарійович

• О. Н. Кубальський. Вишинський Андрій Януарович [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 518. — ISBN 966-00-0734-5.
• Ю. Я. Касяненко. Вишинський Андрій Януарович [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Біографія на сайті «Хронос» [Архівовано 10 квітня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)