Владислав Хом'як народився 25 березня 1871 року[2] або 1872 року в Перемишлі[3] у родині Яна та Емілії Павловичів.
Був каменярем[3]. Пізніше став будівельним підрядником. Керував заводом по вул. Юліуша Словацького 38[4]. Там же побудував дерев’яний будинок, а потім до 1924 року побудував віллу, яку назвав Будинок Юлії (на честь молодшої доньки).
Серед його проєктних та будівельних робіт були:
Церква св. Миколая Єпископа та св. Йосифа у Грабівниці Старженській. Будівля була зведена в 1913-1926 роках. Плани будівництва склали Владислав Хом'як та інженер Сянок Вільгельм Шомек[5]. Церква входить до списку історичних будівель.
Будинок польського солдата. Владислав Хом'як зробив безкоштовне архітектурне проєктування будівлі, спорудженої в 1924–1928 роках[6].
Церква Найсвятішого Серця Ісуса в Сяноку. План будівлі був підготовлений та побудований Владиславом Хомяком[7]. Будівництво було завершено в 1931 році.
Будинок робітників у Посаді з 1926 року (документація та будівництво)[8][9].
Проєкт надбудови житлового будинку по вул. Яна III Собеського 12 (тоді № 8) з 1927 року[10].
Був активним в Асоціації ремісників і промисловців «Родина» в Сяноку, в якій в 1906 році став членом ревізійної комісії[11], в 1907 році секретарем відділу[12], а в 1911, 1912 роках начальником відділу[13][14]. Обіймав посаду заступника радника з 1910 року[15]. Також обіймав мандат міського радника в Сяноку під час Другої Польської Республіки[16].
У 1912 році діючи в почутті особистої образи з передбачуваним наклепом з боку редактора «Народного тижневика» Станіслава Бочарського, спершу подав позов проти нього. А потім передбачивши неефективність позову, відкликав його і ударив Бочарського, вважаючи, що це задовольнить раніше згадувану образу. Після чого публічно оголосив про це у своїй прес-заяві в «Тижневику Сяноцької Землі»[17][18].
Владислав Хом'як до 1911 року став вдівцем після Марії з родини Червіньських[3]. 28 січня 1911 року повторно одружився з Пауліною з дому Госцинських. Помер 9 жовтня 1945 року в Сяноку[19]. Поховали в сімейній гробниці на кладовищі на вул. Римановській в Сяноку. Члени його родини були поховані разом з ним: дружина Поліна (1889-1979), дочка Казимира (1913-1995, вчитель географії[20]), Юлія (1926-2003, провізор[21]), Кароль, Броніслава та Зофія. У нього також були діти: сини Луциан (1917 р.н.)[22], Тадеуш (1923 р.н.)[23], дочка Станіслава (1920 р.н.)[24]
↑Edward Zając, Oświata i szkolnictwo. Życie kulturalne. Środowisko kulturalne, Pomiędzy wojnami światowymi 1918-1939, w: Sanok. Dzieje miasta, Praca zbiorowa pod redakcją Feliksa Kiryka. — Kraków 1995. — S. 613.
↑Wojciech Sołtys, Stosunki społeczno-polityczne, Pomiędzy wojnami światowymi 1918–1939, w: Sanok. Dzieje miasta. Praca zbiorowa pod redakcją Feliksa Kiryka, Kraków 1995, s. 559.
↑50 lat Zakładowego Domu Kultury, 30 lat Orkiestry Dętej, 30 lat Klubu Sportowego „Stal” Sanockiej Fabryki Autobusów „Autosan”. Rzeszów: Krajowa Agencja Wydawnicza. 1976. с. 10.
↑Sowa i bocian. Opowieść o Posadzie Olchowskiej – III dzielnicy Miasta Sanoka. Kraków: AB Media. 2012. с. 69. ISBN978-83-935385-7-7.
↑Kamienica. Edelheitowie – Trendotowie – Jankowscy w Sanoku. Krosno – Sanok: Ruthenus. 2013. с. 120. ISBN978-83-7530-234-9.
↑Zgromadzenia. nr 114 z 4 marca 1906: 2. Архів оригіналу за 9 листопада 2018. Процитовано 31 травня 2020.
.jpg)
.svg){kind=small}
