Внутрішньосудинний гемолізВнутрішньосудинний гемоліз (англ. Intravascular hemolysis) — гемоліз, який відбувається в основному всередині мережі кровоносних судин[1]. У його результаті внутрішній вміст еритроцитів потрапляє в загальний кровообіг, призводячи до гемоглобінемії[2] і збільшення ризику гіпербілірубінемії[3]. МеханізмВнутрішньосудинний гемоліз — це стан, коли еритроцити розриваються в результаті атаки і розриву мембран еритроцитів комплексом аутоантитіл комплементу, прикріплених (зафіксованих) на поверхнях еритроцитів або виходу паразита, такого як Бабезія, з клітини, тим самим розриваючи мембрану еритроцита[4]. При розриві еритроцитів, їх компоненти вивільняються і циркулюють у плазмі крові[3]. Серед цих компонентів є гемоглобін[3]. На даному етапі гемоглобін називається вільним гемоглобіном[3]. Вільний гемоглобін (також відомий як голий гемоглобін) це незв'язаний гемоглобін, який не міститься в еритроцитах. Голий гемоглобін позбавлений своїх антиоксидантних складових, які зазвичай доступні в еритроцитах, а отже піддається окисненню[5]. Коли концентрація вільного гемоглобіну в сироватці крові знаходиться в межах фізіологічного діапазону гаптоглобіну, потенційні шкідливі ефекти вільного гемоглобіну запобігаються, оскільки гаптоглобін зв'язується з «вільним гемоглобіном», утворюючи комплекс «вільний гемоглобін-гаптоглобін», що проявляється зниженою кількістю гаптоглобіну[6]. Однак під час гіпергемолітичних станів або при хронічному гемолізі гаптоглобін виснажується, тому вільний гемоглобін, що залишився, легко розподіляється по тканинах, де він може піддаватися окислювальному впливу[2], таким чином, частина залізного гему (Fe II), що зв'язує кисень компонента гемоглобіну, вільного гемоглобіну окислюється і перетворюється на метгемоглобін (гемоглобін із тривалентним атомом заліза)[2]. За таких умов, після окиснення метгемоглобіну він може розпастися окремо на гем і глобінові ланцюжки[2]. Вільний гем може потім прискорити пошкодження тканин, сприяючи пероксидативним реакціям і активації запальних каскадів. Водночас, гемопексин, інший плазматичний глікопротеїн, який має високу спорідненість із гемом, формує комплекс гемо-гемопексину, який є нетоксичним, і разом транспортуються до рецептора на гепатоцитах і макрофагах у селезінці, печінці та кістковому мозку[7][2]. (Зверніть увагу, що «вільний гемоглобін-гаптоглобіновий» комплекс поглинається гепатоцитами, та меншою мірою макрофагами[2]). Після цього ці комплекси піддаються іншим метаболітичним механізмам, таким як позасудинний гемоліз[6]. Тим не менш, якщо здатність до зв'язування гаптоглобіну і гемопексину насичена[ком 1], залишок «вільного гемоглобіну» у плазмі зрештою окислюється до метгемоглобіну, а потім далі дисоціює на вільний гем та інше[3]. На цьому етапі вільний гем прив'язує до себе альбумін, формуючи метгемальбумін[3][8]. Залишок незв'язаного (мет)гемоглобіну фільтрується в первинну сечу і реабсорбується проксимальними канальцями нирок[3]. У них залізо виділяється і зберігається як гемосидерин[3]. (Довготривала гемоглобінурія пов'язана зі значним відкладенням гемосидерину в проксимальному канальці, синдромом де Тоні — Дебре — Фанконі (порушена здатність нирок до повторного всмоктування малих молекул, що призводить до гіпераміноацидурії, глюкозурії, гіперфосфатурії, гідрокарбонатурії і зневоднення організму) і хронічною нирковою недостатністю[6].) В решті решт, якщо концентрація «вільного метгемоглобіну» і/або «вільного гемоглобіну» у плазмі все ще занадто висока для реабсорбції проксимальними канальцями, трапляється гемоглобінурія[3], вказуючи на екстенсивний внутрішньосудинний гліколіз[3]. Ці залишки вільного гемоглобіну також починають поглинати оксид азоту(II), який є критично важливим регулятором судинного гомеостазу та базального та опосередкованого стресом відновлення гладкої мускулатури та вазомоторного тонусу, експресії молекул ендотеліальної адгезії та активації та агрегації тромбоцитів[6]. Зниження оксиду азоту глибоко порушує механізм організму для підтримки стабільності гемодинаміки[6]. Крім того, вільний гемоглобін виявляє прямі цитотоксичні, запальні та прооксидантні ефекти, які, своєю чергою, негативно впливають на функцію ендотелію[6]. В той самий час вільний гем справляє численні прозапальні та прооксидантні ефекти на тканини, через які він проходить[6]. Важливо зазначити, що хоча гемосидерини також входять до складу сечі на тлі внутрішньосудинної гемолітичної гемоглобінурії[3], вона буде виявлена лише через кілька днів після початку обширного внутрішньосудинного гемолізу і залишатиметься виявленою через кілька днів після припинення внутрішньосудинного гемолізу[3]. Це явище вказує на те, що виявлення гемосидерину в сечі вказує на поточний або недавній внутрішньосудинний гемоліз, який характеризується надмірною фільтрацією гемоглобіну та/або метгемоглобіну через ниркову гломерулу, а також втратою гемосидериновмісних некротичних канальцевих клітин[3]. КоментарПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
