Водогосподарський комплекс

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (липень 2018)

Водогоспо́дарський ко́мплекс (ВГК) — структурний елемент регіонального економічного та географічного простору, який охоплює водні ресурси, водогосподарські споруди, водокористувачів і характеризується певною функціональною, галузевою та просторовою структурою. В основі функціонування ВГК лежить процес водокористування, який відображає становлення зв'язків між водними ресурсами і водокористувачами певної території у межах системи «водні ресурси — суспільство».^[1]

У масштабах України функціонує єдиний водогосподарський комплекс. В окремих її частинах — обласні і міжобласні водогосподарські комплекси, а також водогосподарські комплекси на базі великих водогосподарських систем, наприклад водогосподарський комплекс у басейні р. Сіверський Донець.

Галузі, які забирають воду або використовують її з даного водогосподарського комплексу або водного об'єкту називаються учасниками ВГК. За своєю дією та характером використання водних ресурсів учасники ВГК поділяються на водоспоживачів і водокористувачів.

Водоспоживачі забирають воду з водних об'єктів, при цьому частина води втрачається безповоротно, оскільки вона входить до складу промислової та сільськогосподарської продукції, а також випаровується в процесі використання, а інша частина повертається у водойму. До водоспоживачів належать зрошуване землеробство, комунально-побутовий сектор, сільськогосподарське водопостачання, промисловість тощо.

Водокористувачі не забирають воду з водних об'єктів, а лише використовують її для виконання різних операцій. До водокористувачів належать водний транспорт, аквакультура (рибне господарство), гідроенергетика, рекреація тощо.

Фактори, що впливають на формування ВГК: переважаюча спеціальзація господарства і ступінь його розвитку; щільність розташування населених пунктів і чисельність населення; забезпеченість транспортними шляхами; особливості природних умов, основними серед яких є кліматичні, гідрологічні, ґрунтові, гідрогеологічні та геоморфологічні.

ВГК класифікують за масштабами поширення їх дії, типом споруд та числом учасників.

Так, за масштабами поширення їх дії можна виділити:

• міждержавні;
• державні;
• зональні;
• басейнові;
• регіональні ВГК.

За типом споруд та кількістю учасників ВГК класифікують на:

• одновузловий одногалузевий;
• одновузловий багатогалузевий;
• багатовузловий багатогалузевий;
• одно- та багатогалузевий з перерозподліом стоку.^[2]

Будь-який ВГК складається із зв'язаних між собою частин: природної та антропогенної.

Природна частина включає водні ресурси, довкілля і місцеві природні умови. Окрім цього, водозбірний басейн має ще кілька складових природних ресурсів, взаємопов'язаних між собою: земельні, мінерально-сировинні, біотичні, рекреаційні. Антропогенна частина визначає систему взаємопов'язаних технічних рішень, споруд і заходів, які забезпечують дію водогосподарського комплексу в конкретних місцевих умовах (водосховища і водоприймачі, гідротехнічні споруди і водозабори).

Обидві складові водогосподарського комплексу перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємодії.

• Державне агентство водних ресурсів України

• Грищенко Ю. М. Комплексне використання та охорона водних ресурсів: навчальний посібник — Рівне, 1997. — 247 с.
• Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. Навчальний посібник. — К.: Знання, 2006. — 319 с.
• Сташук В. А. Сучасний стан та перспективи розвитку управління водними ресурсами України / В. А. Сташук // Водне господарство України. — 2012. — № 5. — С. 5-9.

• Водогосподарський об'єкт // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 41.