Войтер Сергій Віталійович

Войтер Сергій Віталійович
Войтер Сергій Віталійович;
Молодший сержант
Загальна інформація
Народження	13 березня 1979; УРСР, Лохвиця
Смерть	26 серпня 2017 (38 років); Україна, Харків; (помер від поранення)
Псевдо	«Лоза»
Військова служба
Роки служби	«Донбас» 2014—2016; «Полтава» 2016—2017
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	«Полтава»
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Іловайськ; Бої за Дебальцеве; Бої за Широкине; Бої за Авдіївку; Бої за Бахмутку;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Сергі́й Віта́лійович Во́йтер (нар. 13 березня 1979(19790313), м. Лохвиця, Полтавська область, Українська РСР — 26 серпня 2017, м. Харків, Україна) — молодший сержант Збройних сил України, доброволець, учасник російсько-української війни.

Біографія

Народився 1979 року в місті Лохвиця на Полтавщині, у родині військовослужбовця. Шкільні роки пройшли на Уралі, у військовому селищі Свободний Свердловської області, що в 35 км від міста Нижній Тагіл. Навчався у місцевій середній школі № 25.

Після проходження строкової військової служби вступив до Владикавказького училища МВС. По закінченні навчання був направлений для подальшої служби в Москву, де дослужився до звання капітана внутрішніх військ (за іншими даними, служив у Головному розвідуправлінні ГШ РФ).

У 2001 році родина повернулася у Лохвицю. Того ж року одружився. Мешкав то у Лохвиці, то в Лубнах. Працював на різних роботах.

Під час російської збройної агресії проти України у 2014 році добровольцем пішов на фронт, воював у складі батальйону спецпризначення Нацгвардії «Донбас», пройшов бої за Іловайськ, бої за Дебальцеве, бої за Широкине. У квітні 2016 року демобілізувався, а у жовтні того ж року підписав контракт на військову службу в Збройних силах. Спочатку служив у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні, незабаром перевівся до підрозділу, в який перейшли його побратими з БСП «Донбас», щоб лишатись на передовій, — у 16-й батальйон.

Молодший сержант, командир 2-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти «Донбас» 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава» 58-ї окремої мотопіхотної бригади, військова частина А4590, м. Глухів.

Воював в районі міста Авдіївка, 2017 року разом зі своїм батальйоном вирушив на Луганщину, в район Бахмутської траси, села Кримське. Позиції роти були за кількасот метрів від окупованого Жолобка.

19 серпня 2017 року під час бою з диверсійно-розвідувальною групою противника, в районі Кримське — Жолобок, дістав тяжке вогнепальне наскрізне поранення грудної клітки з пошкодженням нирок і хребта. Тиждень боровся за життя, перебуваючи на штучній вентиляції легенів, помер 26 серпня о 7:30 в Харківському військовому шпиталі (Військово-медичний клінічний центр Північного регіону, м. Харків)^[1]^[2]^[3].

Похований 29 серпня в Лохвиці на Благовіщенському цвинтарі^[4].

У Лохвиці залишились батьки, — Віталій Петрович та Ольга Василівна, дружина Людмила, дві доньки, — Тетяна 2000 р.н. та Анастасія 2006 р.н. На поховання приїздила сестра з Москви.

Нагороди та вшанування

Указом Президента України № 42/2018 від 26 лютого 2018 року, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов'язку, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)^[5].
Нагороджений відзнаками та медалями: відзнака командувача військ ОК «Південь» за оборону Маріуполя, почесна відзнака «Учасник бойових дій», медаль батальйону «Донбас» «За відвагу», медаль «За оборону рідної держави», знак народної пошани «Обов'язок, виконаний із честю».
Занесений до Книги Пошани Полтавської обласної ради (посмертно)^[6].