Войток Григорій Андрійович

Войток Григорій Андрійович
Народився	19 січня 1952(1952-01-19) (73 роки)  Осовець, Бобровицький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	письменник, журналіст
Alma mater	ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Заклад	Наше життя і Телерадіокомпанія «Обрій»
Членство	СЖ СРСР і Національна спілка журналістів України
Нагороди	Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень»[d]

Григорій Андрійович Войток (нар. 19 січня 1952, Осовець, Бобровицький район, Чернігівська область) — український журналіст і письменник.

В 1967 році закінчив Осовецьку восьмирічку, а в 1969 — Озерянську середню школу.

Без відриву від роботи одержав диплом журналіста в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка і диплом юриста з відзнакою Бобровицького радгоспу-технікуму.

Працював у місцевому колгоспі і кількох підприємствах райцентру.

Був робсількором районної газети «Жовтнева зоря». В 1983 році прийнятий на постійну роботу — кореспондентом цієї газети. Через два місяці очолив сільськогосподарський відділ редакції, потім був призначений заступником редактора.

Публікувався в обласних газетах, а також республіканських — «Радянська Україна» і «Молодь України».

В 1998 році заснував і очолив телерадіокомпанію «Обрій» у м. Бобровиця Чернігівської області. В березні 1999 року вперше вийшли в ефір.

У 2012 опублікував книжку «Тернистий шлях благородної справи» — про Майнівський (потім Бобровицький) зооветеринарний технікум^[1].

В 2016 роман Григорія Войтка «Безбатченки» вийшов друком у чернігівському видавництві "ПАТ "ПВК «Десна»^[2][3]. Презентація роману відбулася 9 квітня 2016 в Києві^[4].

У 2018 році Журі Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» нагородило цією престижною відзнакою заступника генерального директора ТОВ «Земля і воля» Григорія Андрійовича Войтка — за плідну багаторічну діяльність в галузі літератури і публіцистики.

У 2019 році побачило світ нове видання — «Безбатченки. Книга II». У дилогії досліджується подальша доля безбатченків післявоєнної доби і «байстрюків від влади», котрі уособлюють собою справді національну наволоч — бездушну в своєму маніакальному прагненні наживи, цинічну та продажну; заздрісно-малоосвічених людців, лихих казнокрадів, доморощених «яничарів».

Обирався на громадських засадах головою райкому профспілки працівників культури, куди входила профспілкова організація редакції газети.

В 1986 році був прийнятий у Спілку журналістів СРСР. Нині — член Національної спілки журналістів України.

За журналістську роботу нагороджений срібною і бронзовою медалями ВДНГ СРСР, почесними знаками ВДНГ УРСР, Золотою медаллю української журналістики.

Лауреат ХІ Міжнародного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення» в номінації «Найкращий керівник електронних ЗМІ» (2011)^[5].

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2018)^[6].

Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року» у номінації "Література у галузі документальної журналістики" (2024)^[7].

• Григорій Войток: «В Україні граблі закінчилися, якщо не схаменемось — наступатимемо на міни!» [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Олег Гончаренко. Справжня сага життя українського народу.
• Тетяна  Сидоренко. Українські реалії в романі «Безбатченки» Григорія Войтка [Архівовано 28 березня 2022 у Wayback Machine.]