Волиця (Хмельницька міська громада)

село Волиця
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Хмельницький район
Тер. громада	Хмельницька міська громада
Код КАТОТТГ	UA68040470070078097
Основні дані
Засноване	1610
Населення	464
Площа	7,712 км²
Густота населення	60,17 осіб/км²
Поштовий індекс	31335
Телефонний код	+380 382
Географічні дані
Географічні координати	49°24′48″ пн. ш. 26°48′38″ сх. д. / 49.41333° пн. ш. 26.81056° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	317 м
Місцева влада
Адреса ради	29000, м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, 3
Карта
	Волиця
	Волиця
Мапа
	Волиця у Вікісховищі

Воли́ця — село в Україні, у Хмельницькій міській громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 464 особи.

Історія

Перша згадка. 5 липня 1441 року польський король Владислав III записав кам'янецькому каштеляну Бедриху 100 гривень на селах Остапківці (Stapkowscze) над річкою Смотрич і Плоска (Ploska) над річкою Плоска у Смотрицькому повіті Подільської землі [1; с.256]^[1]

Протягом століть у ході національно-визвольних війн село на деякий час зникало, а потім знову відроджувалось. Так, у 1661 році разом з сусідніми Малиничами було повністю спалене і розорене. Іоан Чарзовський, служник Маріани (з) Богужова, приніс присягу про розорення сіл Малиничі і Волиця^[2]

За радянських часів село мало назву Плоскове. Постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 року селу повернено історичну назву — Волиця.^[3]

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[4]:

Мова	Відсоток
українська	96,31 %
російська	3,47 %

Герб

Затверджений 30 грудня 2015 року рішенням сесії сільської ради. Автор — О. С. Підгурський.

У зеленому щиті з золотим правим перев'язом і лазуровою шиповидною базою Архистратиг Михаїл із вогняним мечем.

Церкви

У царські часи в податкових реєстрах значиться як приписне до Малашовець село. З писемних джерел відомо про заснування у 1833 році церкви Чуда архистратига Михаїла^[5] [3; с.863] (у 1982 році зруйнована танком за сприяння голови колгоспу ім. Димитрова В. А. Вельського — Прим.авт) та дерев'яної церкви Покрови у 1848 р.^[6] (До наших часів не збереглась — Прим. авт). Тепер у селі існує католицький костел (службу правлять Григорій Цимбала, Януш Новак та Петро Франків) і новозбудована православна церква Московського патріархату.

Пам'ятники села

В часи Другої світової війни на території свинарника було розташоване гетто (місце, де окупаційна німецька адміністрація утримувала євреїв). Полонені та місцеві жителі були змушені важко працювати на будівництві траси Хмельницький — Львів. У листопаді 1942 року близько 800 євреїв було розстріляно руками місцевих вбивць у яру за селом. На місці загибелі нині встановлений пам'ятник — надгробок, огороджений стовпчиками і дротом. Імена загиблих і катів не відомі.

В центрі височіє обеліск в пам'ять про односельчан, загиблих у роки війни та постраждалих від Голодомору 1932—1933 років.

Відомі люди

Бондар Олексій Станіславович — поет, журналіст. Член НСЖУ. Удостоєний звання «Почесний громадянин міста Сокиряни».

Михайло Васильович Стаховий (2 жовтня 1987 року, с. Волиця, Хмельницька область — † [дата загибелі 18.04.2024], с. Новобахмутівка, Донецька область) — український військовослужбовець, командир штурмової групи Збройних сил України, доброволець, учасник російсько-української війни. Один із перших, хто став на захист Батьківщини у найтяжчі дні повномасштабного вторгнення. Загинув героїчно, очоливши штурм у районі Новобахмутівки на Донеччині.

Біографія

Михайло Васильович народився 2 жовтня 1986 року в селі Волиця Хмельницької області. Згодом проживав у мікрорайоні Гречани міста Хмельницького. З дитинства вирізнявся рішучістю, відповідальністю та глибоким почуттям обов’язку.

До початку війни працював водієм-далекобійником на міжнародних рейсах, зокрема часто виїжджав до Польщі. Колеги та близькі згадують його як людину щиру, надійну та завжди готову допомогти.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Михайло одним із перших добровільно вступив до лав Збройних сил України. Служив у складі одного з штурмових батальйонів на посаді старшого водія, а згодом — командира штурмової групи.

Пройшов пекло передової, неодноразово брав участь у боях на найгарячіших напрямках, зокрема на Донеччині. Завжди діяв рішуче, злагоджено, беручи на себе відповідальність за побратимів і за долю бойових операцій.

У своєму останньому бою очолив штурм позицій противника в районі села Новобахмутівка. Під час виконання бойового завдання загинув унаслідок скиду з ворожого дрону. Його самовідданість і мужність врятували життя побратимів та дозволили виконати бойову задачу.

Пам'ять

Ім’я Михайла Васильовича стало символом відваги, жертовності й любові до України. Його подвиг навіки вписано в історію спротиву українського народу російській агресії.

Фотогалерея

Дорога на село (прямо), праворуч — розвилка на Малашівці
Дорога на село
Вид на село у квітні
Хрест при в'їзді у село
Братська могила радянських воїнів та сільський клуб

Примітки

↑ Михайловський В. (2004 р.). Надання земельної власності у Подільському воєводстві за панування Владислава 3 (1434 – 1444 рр.)// Український археографічний щорічник.--т. 8-9.-С. 256 – 257.
↑ Присяжные показания о селах впоєне разоренных в Подольском старостве по случаю взымания подымной подати 1661 году // Архив Юго — Западной Росии. — ч.7.-Т.ІІ. — С.644.
↑ Постанова Верховної Ради України «Про відновлення селу Плоскове Хмельницького району Хмельницької області колишнього найменування» від 05.05.1996 № 158/96-ВР
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Приходы и церкви Подольской епархии // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета — 1901 г. — т. 9.-С.863.
↑ Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель // Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація — 1996 р.-т. 4.- С.139.