Андріа́н Володи́мирович Володи́мирський (4 (16) квітня 1875, Липовець — 18 січня 1936, Ростов-на-Дону) — український вчений-дефектолог і лікар-психоневролог[1], доктор медицини (1905), професор (1923), один з активних ініціаторів становлення державної системи спеціальної освіти в Україні в першій половині ХХ сторіччя, учасник Першої світової війни[2].
Біографічні дані
Народився 4 (16) квітня 1875 року в м. Липовці (нині селище) Вінницької області.
У 1900 році закінчив Університет святого Володимира у Києві, відтоді працював у клініці нервових захворювань.
З 1908 по 1914 — у Санкт-Петербурзькому психоневрологічному інституті, де у 1910 році заснував першу допоміжну школу.
З 1922 року — завідувач Кабінету індивідуальної педагогіки (Київ).
Помер 18 січня 1936 року в Ростові-на-Дону РСФСР.[1]
Наукова робота
Вивчав психологічну діяльність «аномальних дітей», зокрема здійснював порівняльне дослідження уваги і працездатності дітей глухих та з вадами слуху; питання ролі спадковості в розвитку дитини, впливу різних умов на її розвиток, врахування індивідуальних особливостей дітей у педагогічному процесі[1].
Співробітники кабінету Владимирський А. і Буркгарт Ю., називали навчально-виховні заклади для дефективних дітей закладами «індивідуального виховання», а їх самих «категорією індивідуального виховання»[3]. «Кабінет індивідуальної педагогіки — не є дослідна кафедра … — це виробничий осередок на цілком наукових підвалинах» — писав Буркгарт[4].
Активно пропагував ідеї створення допоміжних шкіл або класів в системі державної освіти, підготовки вчителів, здатних реалізувати лікувальні і педагогічні цілі в інтересах здоров'я, розумового, психічного, морального розвитку і навчання їх доступної праці. Зокрема, виступив на Третьому з'їзді вітчизняних психіатрів (27 грудня 1909 — 5 січня 1910). У доповіді «Завдання нервово-психічної гігієни сучасного педагогічного життя» вчений відзначав, що створення допоміжних шкіл і спеціальних класів сприятиме подоланню непосильності навчання і перевантаження учнів масової школи, наслідком яких на початку ХХ сторіччя були масові нервові захворювання і навіть самогубства.
Як керівник Київського лікарсько-педагогічного кабінету, брав активну участь в реорганізації дитячих будинків для глухих, сліпих і розумово відсталих дітей у такі типи спеціальних шкіл: дитячі будинки для аномальних дошкільників; школи з інтернатами і без них для дітей шкільного віку; школи з інтернатами і без них для дітей змішаного віку; допоміжні групи для дітей і підлітків при звичайних школах, а також у розробці положень про заклади для глухих, сліпих і розумово відсталих дітей (у 1926 році).[2]
Основні праці
За ЕСУ:
- Школа природнього розвитку. — К., 1920;
- Перемога моменту в житті дитини. (До справи дитячої творчості). — К., 1925;
- Основи індивідуального поводження в нормі та ухилах. — 1927;
- Введение в прикладную рефлексологию. — 1927;
- К динамике педагогического процесса. — 1927[1].
Нагороди та визнання
- Доповідь на Міжнародному гігієнічному з'їзді в Дрездені[en] у процесі якої вчений зупинився на характеристиці особистості аномальної дитини та особливостях її розвитку, супроводжуючи доповідь власними експериментальними експонатами, засвідчила актуальність експериментальних досліджень Володимирського і високу оцінку одержаних результатів, він був нагороджений медаллю[2].
Примітки
- ↑ а б в г В. І. Бондар. Володимирський Андріан Володимирович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.
- ↑ а б в Бондар В.І., Золотоверх В.В. Науково-експериментальна та лікарсько-педагогічна діяльність Володимирського А.В. у період становлення спеціальної освіти в Україні (1900-1936) : 15—24 // Актуальні питання корекційної освіти. — 2017. — № 9.
- ↑ Т. В. Янченко. Інституційне оформлення педології в Україні (20-ті роки ХХ ст.) // Історико-педагогічний альманах. — 2015. — № 1. — С. 51.
- ↑ Л.А. Штефан, Ю.В. Бекетова. Зміст соціально-педагогічної роботи з «дітьми з особливими потребами» (історичний аспект) // Теорія та методика навчання та виховання: зб. наук. пр.. — Х. : ХНПУ, 2011. — С. 201—210.
Джерела
- В. І. Бондар. Володимирський Андріан Володимирович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.
- Володимирський Андріан Володимирович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — С. 378. «У 1900 закінчив мед. ф-т Київ. ун-ту, працював у вузах Києва, Ленінграда, Харкова, Ростова. Досліджував закономірності розвитку, виховання і навчання дітей з фізичними і психічними вадами. В. — один з ініціаторів розвитку вищої дефектологічної освіти в УРСР, вніс багато цінного в організацію на Україні спец. шкіл.»
- Володимирський Адріан Володимирович // Українська спеціальна педагогіка в персоналіях: навч. посіб. / За загальною редакцією В. І. Бондаря, В. М. Синьова. — Запоріжжя: Вид-во Хортицької національної академії, 2021. —С. 78—97. — 428 с. — ISBN 978-966-8157-87-5.
- Бондар В.І., Золотоверх В.В. Науково-експериментальна та лікарсько-педагогічна діяльність Володимирського А.В. у період становлення спеціальної освіти в Україні (1900-1936) : 15—24 // Актуальні питання корекційної освіти. — 2017. — № 9.
Література
- Кабінет індивідуальної педагогіки в Києві / Проф. Владімірський //. Шлях освіти. — 1927. — № 10. — С. 144—147.
- Кабінет індивідуальної педагогіки Київської педологічної станції / Ю. Л. Буркгарт // Шлях освіти. — 1929. — № 8—9. — С. 155—164.
- Діяльність А. В. Володимирського на Україні / А.М. Гольдберг // Питання дефектології. Республіканський наук. метод. збірник. — Вип. 4. — 1969. — С. 52—62.
- Ярмаченко М. Д. Історія сурдопедагогіки. — К.: Вища школа, 1975. — 422 с.
- Внесок А. В. Володимирського у розвиток теорії і практики спеціальної психології / В.В. Золотоверх // Дефектологія. — 2005. — № 3. — С. 52—54.
