Вольфкович Семен Ісаакович
Семен Ісаакович Вольфкович (11 (23) жовтня 1896 Премії та досягненняСемен Ісаакович Вольфкович народився 1896 року в місті Ананьїв Херсонської губернії (нині Одеська область). Його батько був провізором (помер у 1919 році), а мати займалася домашнім господарством. У ранні роки життя навчався у реальному училищі при лютеранській церкві ім. Святого Михаїла (закінчив у 1913). Незважаючи на відмінні оцінки через єврейське походження, не зміг відразу вступити до тієї вищої школи, в яку хотів, і протягом двох років відвідував Народний університет А. Л. Шанявського. У 1915 році був зарахований на технічний факультет Московського інституту народного господарства (МІНГ). Одночасно з навчанням проходив військову службу та займався на хімічному відділенні Московського вищого технічного училища за спеціальністю «мінеральні речовини». Вчений був змушений постійно шукати способи заробити собі на життя, тому починаючи з 1915—1916 років працював креслярем і практикантом-токарем на заводах акціонерного товариства «Дангауер, Кайзер» та акціонерного товариства «Дуковський і Ко». У 1916—1917 роках служив у транспортно-автомобільному відділі, у 1918—1921 роках — у майстернях музею охорони праці як кресляр та завідувач майстерні. У 1920 році захистив дисертацію за темою «Виробництво збагаченого суперфосфату»[2], отримав звання інженера-технолога та залишився в інституті як викладач. Із цього моменту починається робота вченого у хімічній спеціальності. У 1920—1922 роках працював на Царицинському дослідному заводі («Хімсонова», Московської області) інженером. Із 1921 року почав працювати в Інституті добрив ВРНХ як інженер, де згодом обіймав посади керівника лабораторії, завідувача технологічного відділу, головного інженера та заступника директора Інституту з наукової роботи. Бувши доцентом, уже в 1926 році Вольфкович починає читати самостійний курс із технології мінеральних речовин і промисловості та технології добрив в Плехановському інституті. У 1929 році НКП затверджений на посаду професора кафедри технології мінеральних речовин. Із 1930 року працював професором у МВТУ, а вже через два роки став завідувачем кафедри загальної технології. Вів курси в Академії хімічного захисту ім. К. Є. Ворошилова, був викладачем на перших в СРСР курсах для червоних директорів. Працюючи в Науковому інституті добрив та інсектофунгіцидів, Вольфкович проводив науково-організаційну роботу по створенню численних лабораторій, напівзаводських установок, підготовку кадрів. У 1939 був обраний членом-кореспондентом АН СРСР по Відділенню математичних і природничих наук (хімічні науки), і зайняв посаду заступника академіка-секретаря Відділення хімічних наук АН СРСР (1939—1953). У 1940 році С. І. Вольфкович був призначений Раднаркомом СРСР членом Ради науково-технічної експертизи Держплану СРСР. У 1941 році назначений членом науково-технічної ради при Уповноваженому Державного комітету оборони, де керував протягом війни однією з секцій[3]. Із 1945 року був головою хімічної секції Ради науково-технічної експертизи та членом Технічної ради Наркомату хімічної промисловості СРСР. Після війни працював професором у Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова, де також завідував кафедрою хімічної технології. Помер 12 листопада 1980 року в Москві. Наукова діяльність та наукові досягненняОсновна наукова діяльність пов'язана з хімічною технологією мінеральних добрив. Вольфкович розробив промислову схему отримання калійних солей з сильвініту. Він брав активну участь у створенні Хібінського апатитного будівництва та калійного комбінату в Солікамську. Вчений керував усіма роботами в НДУ з вивчення та впровадження апатиту у різних галузях промисловості[4]. Був автором першої в СРСР монографії з технологією калійних солей. За свої роботи був обраний робітниками калійного комбінату почесним ударником. У 1921 році проводив досліди по сублімації фосфору в електропечі. На їх основі потім були спроєктовані перші заводські печі на Чернореченському заводі. Кілька років Вольфкович керував роботами з вивчення технології амофоса[5]. За ініціативи вченого спільно з А. П. Білопольським були проведені роботи з переробки мірабіліту на соду та сульфат амонію[6]. У 1932—1933 роках спільно з А. Ф. Винокуровою вивчена технологія отримання борної кислоти[7], на основі якої потім була розроблена схема її виробництва в Науковому інституті добрив та інсектофунгіцидів. Частину своїх досліджень Вольфкович також присвятив вивченню заводських процесів виробництва суперфосфату, фосфорної кислоти, фосфористих солей[8][9][10] та ін. Технологічні роботи були головним чином присвячені двом основним напрямкам: вивчення нових шляхів виробництва концентрованих добрив (амофос, нітрофосів, подвійних та збагачених суперфосфатів[11], азотно-калійних добрив[12]) і комплексне використання сировини і відходів (фосфогіпсу[13][14], сірчистих і фтористих газів[15]). Зафіксовано більш ніж 40 авторських і патентних свідоцтв та заявок вченого в цих напрямках. Спільно з іншими вченими Вольфкович вивчав процеси окислення сульфітів, хімізм розкладання кислотами апатитонефелінової руди. За призначенням РПО та РНК СРСР вчений був членом кількох урядових комісій з хімізації народного господарства СРСР. Цікаві фактиС. І. Вольфкович багато працював із фосфором. Газоподібний фосфор просочував одяг вченого, від чого одяг в темряві світився блакитним світлом. Коли Вольфкович виходив на вулицю вночі, то люди сприймали його за потойбічну істоту[16]. Основні праціОкрім статей та звітів С. І. Вольфковичем були написані декілька навчальних посібників і монографій. Серед них:
Вчений протягом декількох років був редактором таких журналів як «Минеральные удобрения», «Журнал химической промышленности», «Журнал прикладной химии», «Калий». Всього в радянських та іноземних журналах надруковано понад 120 статей та наукових робіт. Премії та досягнення
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
