Ворожіння Світлани

Ворожіння Світлани Гадающая Светлана
Автор	Карл Брюллов
Час створення	1836
Розміри	94 × 81
Матеріал	Полотно
Техніка	олія
Місцезнаходження	Нижегородський державний художній музей[ru] (Нижній Новгород, Росія)

«Ворожіння Світлани» — картина російського художника Карла Павловича Брюллова, написана в 1836 році, на сюжет балад Ст. А. Жуковського «Світлана». Єдине полотно художника, створене на тему російського національного побуту. Картина написана олією на полотні розміром 94 × 81 см. Зберігається в Нижегородському державному художньому музеї.

В кінці літа 1835 року картина Брюллова «Останній день Помпеї», що принесла йому славу, прибула з Італії, де була написана, до Петербурга. Полотно справило враження на імператора Миколу I, і той запропонував Брюллову посаду професора в академії мистецтв і негайно викликав його до столиці. Художник на той момент перебував у Контанстинополі, і, отримавши розпорядження царя, відразу подався до Петербурга. Поїздка його проходила через Москву, куди він прибув 6 січня 1836 року. У Москві художник затримався на півроку, жив у А. Перовського, для якого написав «Ворожіння Світлани» за час свого перебування в місті^[1]. Приїзд художника збігся з передднем святок, і Брюллову вдалося спостерігати обряд ворожіння в будинку Перовського, що допомогло надати картині «життя»^[2].

До революції картина перебувала в колекції В. П. Орлова-Давидова. Після неї була передана Нижегородському державному художньому музею, де зберігається по даний час^[3]. Поточний статус збереження: задовільний^[4].

На картині зображена сцена святочного ворожіння. Спиною до глядача сидить дівчина з русою косою в кокошнику і російському сарафані. Перед нею на столику стоять палаюча свічка у високому підсвічнику і фігурне дзеркало, в яке героїня злякано й напружено вдивляється в надії побачити у віддзеркаленні судженого^[5][6]. Сюжет був навіяний популярною в той час баладою В. А. Жуковського «Світлана».

Брюллову вдалося передати романтичний містицизм, в дусі якого була написана оригінальна балада. У підтексті картини дзеркало вгадується як символ зв'язку з потойбічним світом; відбиття у дзеркалі — як подвійність тлумачення, властива романтизму; а сама сцена ворожіння — як бажання вийти за межі реальності^[7]. Це єдине полотно Брюллова, створене на тему російського національного побуту. Картина написана олією на полотні розміром 94 × 81 см.

В цілому, картина є ілюстрацією не так до конкретного епізоду балади, як до деякого поетичного образу дівчини, що ворожить, який закріпився у суспільній свідомості на хвилі успіху твору. Сам Жуковський називав художника Карлом Великим в знак вдячності за написання картини. До речі, це не єдина ілюстрація Брюллова до творів Жуковського. У 1839—1843 роках художник працював над картиною «Пері і ангел» на сюжет однойменної балади поета.

• Гордеева, М. Великие художники. — М. : Директ-Медиа, 2010. — Т. 23 ref=Гордеева.
• Греков, Вл. Брюллов, Карл Павлович // Русский биографический словарь. — СПб. : тип. Главного упр. уделов, 1908. — Т. 3. — 699 ref=Греков с.
• Душечкина, Е. В. Культурная история имени: Светлана // Имя: Семантическая аура. — М. : Языки славянских культур, 2007. — 360 с. — ISBN 5-9551-0163-2.
• Казакова, Светлана. Карл Брюллов и Нестор Кукольник: история двух иллюстраций // Третьяковская галерея : журнал. — 2008. — № 4.
• Пикулева, Г. И. Брюллов. — М. : Олма-пресс, 2004. — 126 с. — (Галерея гениев) — 5 000 ref=Пикулева прим. — ISBN 5-94849-594-9.