Воронцовський маяк

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Воронцовський маяк

Сучасний вигляд маяка
Воронцовський маяк
Розташування	Одеса,  Україна
Координати	46°29′48″ пн. ш. 30°45′37″ сх. д. / 46.49667° пн. ш. 30.76028° сх. д. / 46.49667; 30.76028
Збудований	6 грудня 1827
Введений в експлуатацію	1955
Висота	26 м
Світлові характеристики[en]	Fl(3) R 12s
Номер UKHO[en]	N5082
Номер NGA	113-17912
Номер ARLHS(інші мови)	UKR033
Культурна спадщина	561-Од
Воронцовський маяк у Вікісховищі

Воронцо́вський мая́к розташований на краю Карантинного (зараз Рейдового) молу в Одеському порту на Чорному морі.

В історії Одеського порту чітко проглядається «династія» Воронцовських маякових вогнів і маяків. Вони змінювали один одного, удосконалюючись і перебудовуючись, у міру подовження Карантинного та будівництва Рейдового молів.

Найперший маяк Одеси був закладений при генерал-майорові Коблі в 1815 році не на нинішньому місці, а на мисі Великого Фонтану. Добудований він був при генерал-губернаторі світлішому князеві Воронцові, відкритий 6 грудня 1827 і отримав в народі назву Воронцовського. Маяк був обладнаний двома паровими машинами і сиреною для сигналів в тумані.^[1]

Перший стаціонарний маяк на молу, що був дерев'яним, встановлений в 1845 році на краю Карантинного молу за ініціативою відомого російського флотоводця, першовідкривача Антарктиди адмірала Михайла Лазарєва.

У 1863 році споруджується чавунна башта висотою 17 метрів. 30 листопада 1867 року Воронцовський маяк в Одесі був оснащений електричними лампами. Таким чином, він став першим в Україні і тодішній Російській імперії та четвертим у світі електричним маяком. На маяку були встановлені два локомобілі і два магнітоелектричних генератори змінного струму, а також електродугові лампи Фукко і Соррена. До цього моменту нагорі перед рефлекторами запалювалися 13 ламп з дерев'яною або суріпною олією, вогонь від яких було видно до 20 миль. Так маяк став електричним. Навіть у 1882 році з 5000 світових маяків тільки 14 були електричними^[2].

1888 року башта маяка була переобладнана. Цей Воронцовський маяк являв собою сімнадцятиметрову чавунну башту витонченої маякової архітектури, що звужувалася догори, з виписаним з Парижа освітлювальним апаратом системи Френеля і, як було голосно записано в лоції, приміщенням для маякових сторожів. У 1910 році на маяку встановлений ревун (наутофон).

Як згадував Корній Чуковський: «Это была самая что ни на есть нищая конура с узкой койкой и перевернутым ящиком вместо стола.» (рос.)

Біла башта, що стоїть в середині затоки, білі рятівні кола, білі й чорні захисні ланцюги, яскраво-мідний дзвін, круті кам'яні сходи до самої води, нічний червоний вогонь — все це створювало навколо маяка своєрідний ореол романтики, що надовго запам'ятався одеситам різних поколінь.

15 вересня 1941 року маяк був підірваний відступаючими радянськими військами.

Вірші та проза, фотографії та кінофільми, значки та листівки перетворили Воронцовський маяк в символ Одеси — свого роду візитну картку, що «вручається» всім, хто прибуває в місто морем.

• Олександр Купрін так писав у відомому творі «Гамбринус»(рос.):

Часто в порт заходили трехмачтовые итальянские шхуны со своими правильными этажами парусов — чистых, белых и упругих, как груди молодых женщин; показываясь из-за маяка, эти стройные корабли представлялись чудесными белыми видениями, плывущими не по воде, а по воздуху, выше горизонта

• На маяк з палуби старого пароплава «Тургенев» дивився юний Валя Катаєв, а потім написав в повісті «Белеет парус одинокий»(рос.), як пароплав входив в порт,

очень близко огибая толстую башню, в сущности, не очень большого маяка с колоколом и лестницей

• Молодий Едуард Багрицький ходив на шаланді з ланжероновськими рибалками, де

За маяком, за вольным поворотом Свежеет ветер и плывут дубки

(вірш «Порт»(рос.)).

• Гімназистка Віра Інбер бачила маяк з балкона своєї гімназії, звідки, як вона написала у творі «Смерть луны»(рос.)

маяк был виден, как тонкая свеча, потушенная на рассвете

• Юнацькі враження від маяка залишилися і в Юрія Олеші в книзі «Ни дня без строчки»(рос.):

Я не был на маяке, я только видел, как он горит. Мало сказать видел: вся молодость прошла под вращением этого гигантского то рубина, то изумруда. Он зажигался вдали сравнительно не так уж далеко, километрах в двух, что при чистоте морского простора — ничто! Зажигался в темноте морской южной ночи, как бы появляясь из-за угла, как бы вглядываясь именно в вас. Боже мой, сколько красок можно подыскать здесь, описывая такое чудо, как маяк, такую древнюю штуку, такого давнего гостя поэзии, истории, философии

(На початку XX століття одеські дерева були молодше, дома істотно нижче, тому маяк можна було бачити з різних точок міста.)

«За окном редакции зеленел воздух и мерно мигал красным огнем Воронцовский маяк»(рос.)

 — так починався вечір для секретаря редакції газети «Моряк» Костянтина Паустовського, який опише маяк в повісті «Время больших ожиданий»(рос.).

Мы уплывали и возвращались,

Парней одесских знают все моря,

Но никогда мы так не волновались,

Когда родной мы видели маяк.(рос.)

Цю пісню восени 1942 року написав в оточеному Ленінграді поет Всеволод Азаров, не знаючи, що маяк рідного міста вже зруйнований.

Під час оборони Одеси його довелося зруйнувати, щоб позбавити німецьких та румунських артилеристів в Чабанці можливості прицілюватися по маяку для обстрілу акваторії порту. Маяк був підірваний 15 вересня 1941 року. Під час війни був також сильно пошкоджений Карантинний мол, особливо його край.

Спочатку в 1950—1953 відновили мол, що отримав назву Рейдовий. Потім на нього поставили новий маяк, на відміну від колишнього, з циліндричною баштою. За традицією його називають Воронцовським.

Біла башта маяку з червоним ліхтарем заввишки 26 метрів виготовлена на Кронштадтському судноремонтному заводі в 1954 році. Маяк видно за 15 морських миль. Всередині «голови» молу змонтована апаратура кругового радіомаяку та силова частина звукосигнальної туманної установки — наутофона.

Воронцовський маяк є переднім маяком створу, що веде в акваторію порту з моря. Заднім маяком цього створу слугує задній Одеський маяк створу, біла чотиригранна башточка з червоним ліхтарем, що встановлена на даху білої багатоповерхової будівлі на висоті 20 м на відстані 1,2 милі від Воронцовського.

Так продовжується славна історія Воронцовського маяка, відлитого в бронзі медалі «За оборону Одеси».

У вересні 2019 року було завершено першу від часів побудови модернізацію. Маяк отримав новий світлооптичний апарат і додаткову лінзу для нього, чотири сонячні, дві акумуляторні й одну гальванічну батарею, що дозволить йому працювати автономно. Крім того на маяку тепер функціонує новий сучасний блок моніторингу.

Також був проведений ремонт вежі та маячно-технічної споруди, проведено зміцнення підстави маяка, в якій було чимало тріщин і пустот^[3].

Тепер маяк багатофункціональний: не лише світить для кораблів, а став місцем проведення публічних заходів, до прикладу, показ мод. Там навіть зафіксували рекорд — найдовший подіум України. Також його відкрили для відвідування туристів.^[4]

• Ворков С. Милі мужності [Архівовано 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
• Новиков Н. Напад турецьких міноносців на Одесу 29 жовтня 1914 р. [Архівовано 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
• Гуф Е. Окупація Одеси.(рос.)

• Маяк Воронцовський [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
• Александров, Ростислав. Прогулянки по літературній Одесі. О.: Весть, 1993.(рос.)
• Горбатюк, А.; Глазырин, В. Юна Одеса в портретах її творців. Одесса: Весть, 1994, Optimum, 2002 (ISBN 966-7776-72-7).(рос.)