Вулиці Дрогобича

Дрогобич - місто за 65 км фізичної відстані від центру Львова. Це другий за величиною, економічним, культурним та освітнім значенням населений пункт Львівщини. Площа поселення становить 32 км². Проживає близько 75 тисяч осіб (2023 р.).

Урбаноніми - один із методів формування історичної пам'яті населення. Тому кожен період життя міста мало свої назви вулиць, адже змінювались герої, історичні та культурні смисли, пріоритети та свідомість громадян.

Польський дослідник С. Урбанчик зазначає, що давніші назви виникали спонтанно та застарівали у повсякденному житті людей, які проживали в певній місцевості. Інформація, що містилась у них, стосувалася характеристик певного місця (наприклад, зовнішній вигляд), важливих дорожніх напрямків (географічна орієнтація) або цінності, функції та економічного значення названих місць/об'єктів у поселенні для життя самих мешканців.

Урбаноніми як складова частина онімного простору заслуговують на ґрунтовне дослідження, адже, як зазначають дослідники, їх виникнення та формування тісно пов’язане із загальними соціокультурними тенденціями розвитку суспільства, державною ідеологією, а також залежить від проявів національної ментальності мешканців певного регіону [Титаренко А.А. Місце урбанонімів у загальній класифікації онімів / А.А. Титаренко // Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. – 2013. – Вип. 9 (2). – С. 171–180.].

Джерелами написання статті слугували матеріали засідань дрогобицької міської ради від 1990 року щодо перейменування вулиць і провулків м. Дрогобич, історичні джерела, наукова література з проблем ономастики, зокрема урбанонімії та дослідження (у тому числі польові) молодих місцевих краєзнавців, зокрема Олега Стецюка, Андрія М'язика, Ігоря Чави та інших.

Станом на 1 липня 2025 року у Дрогобичі наявно 267 урбанонімів, з них:

• 209 вулиць
• 49 провулків
• 8 площ і майданів
• 1 прохід

Пояснююча записка

У списку вулиці подані за алфавітом. Назви вулиць на честь людей відсортовані за прізвищем і подаються у форматі Прізвище Ім'я і/або Посада. Якщо вулиця названа за цілісним псевдонімом або прізвиськом, то сортування відбувається за першою літерою псевдоніма або імені, тобто Володимира Великого — на літеру В, Григорія Теслі — на літеру Г, Данила Галицького — на літеру Д, Ірини Вільде — на літеру І, Йосифа Сліпого — на літеру Й, Лесі Українки — на літеру Л, Остапа Вишні — на літеру О, Панаса Мирного — на літеру П, Юрія Дрогобича — на літеру Ю, Ярослава Осмомисла — на літеру Я.

Назви вулиць, що починаються на число, записані цифрами і подані вгорі таблиці.

Вулиці зі садових товариств подані окремим списком.

Після списку наявних вулиць наведено список зниклих вулиць (вулиць, які були ліквідовані або включені до інших вулиць протягом XX—XXI століть).

Колір фону у списку залежить від типу урбаноніма (годоніма чи агороніма).

^[3]

Назва вулиці (годонім) – це один із способів заповнення простору інформацією, надання йому певних смислів. Перейменування є одним із інструментів формування нової моделі простору пам’яті, зміни вектора запам’ятовування/пригадування та забуття або коригування кодів, що творилися в попередній період. Надання нової назви – наділення простору новим смислом, творення нової системи координат. Її закріплення відбувається через сферу почуттів, оскільки нейтральне ставлення до зміни звичних назв практично неможливе, а отже, й нова назва вулиці викликає найчастіше необхідність подолання внутрішнього супротиву, поєднаного з осмисленням причин перейменування та формування власної аргументації доцільності/недоцільності, а отже, й погодження/непогодження з тим, що відбувається. У будь-якому разі формується нове або доповнюється/коригується попереднє знання, і подія (перейменування), як і її внутрішня мотивація та зміст нового топоніму, стає частиною пам’яті конкретної людини та громади. Отже, статус перейменованого простору також змінюється. Чим масштабніші зміни у топоніміконі місцевості, тим суттєвіші зрушення у семантиці простору. [Павленко, І. Я. (2018). Урбаноніми як засіб формування історичної пам'яті. Мова. Література. Фольклор, (2), 58-66. вилучено із ttp://journalsofznu.zp.ua/index.php/philology/article/view/606]

Вперше перелік вулиць Дрогобича було опубліковано у 1901 році в газеті "Tygodnik Samborsko-Drohobycki". Його опублікував головний редактор тижневика Юзеф Альбін Кунде (Józef Albin Kunde). Перейменування та найменування відбулось у кінці березня того року.
Даний реєстр віднайшов дрогобицький дослідник Ігор Чава.

Пізніші відомі перейменування: 1928 р., 1939 р., 1958 р., 1990 р., 2022 р.

У 1772 році, після першого поділу Польщі, Дрогобич, як і вся Східна Галичина, опинився у складі монархії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, 1867 р. — Австро-Угорської).

Перелік іменувань нових вулиць міста Дрогобича від 24 березня 1901 р.

Джерело^[4]:

Таблицю осучаснив Андрій М'язик на основі співставлень Олега Стецюка.
Віднайшов перелік урбанонімів Ігор Чава, вперше опублікував Богдан Лазорак.

Доволі показовим є той факт, що перейменування вулиць Дрогобича 1901 року відбувалося в час святкування 40-ї річниці з дня смерті українського поета Тараса Шевченка. Невипадково, рада магістрату Дрогобича включила в програму перейменування окремої вулиці міста на честь Тараса Шевченка. Однойменна вулиця знаходилася на теперішній вулиці Адама Міцкевича, а станом на 17 березня 1901 року фактично простягалася від вілли доктора Фалка до вулиці Беднарської. Варто зазначити, що 1901 року посаду бургомістра Ксенофонта Охримовича тимчасово обіймав Юліан Нападевич, а його заступником був Францішек Майхрович, які, поляки, пролобіювали цю постанову у ґмінній раді. Зауважимо, що до 1939 року названа вулиця позиціонувалася, як одна із найпрестижніших в Дрогобичі, позаяк тут проживали найбагатші нафтові магнати та підприємці.

З іншого боку, перейменування вулиць Дрогобича у кінці березня 1901 року явно було пов’язане із розширенням міського простору Дрогобича, яке відбувалося за рахунок допливу нових нафтових фірм (переважно із Бельгії, Франції, Канади, США та ін.), приватних крамниць, адвокатських контор, підприємств, магнатських вілл тощо. До того ж, кількість архітекторів, що були представлені у міському відділі приватних та державних архітекторів невпинно зростала через збільшення замовлень. Демографічне зростання населення Дрогобича в цей час простежується також через стрімке збільшення заробітчан.

На відміну від більшости міст та містечок Галичини, де українці взяли владу до рук 1 листопада 1918 року, поляки утримували владу у місті до 2 листопада. Українці опанували містом після прибуття до нього військових частин УГА.

Важливо згадати і про спомин від’їзду українських сил з міста 1919 року у час українсько-польського протистояння:
«В ніч із суботи на неділю майже всі частини в Дрогобичі були вже завантажені у вагонах на двірці. Цей поїзд складався із 60 вагонів. Обслуга – дрогобицькі залізничники. Він по приказу мав від’їхати останній, а лучив у собі район Самбір-Дрогобич-Борислав. Через цілу ніч переходили поїзди з підмогою на фронт, одначе вже в неділю 19 травня можна було бачити вояків, які, як фронтові недобитки, ходили самопас по місті. Щохвилини заїздили на станцію наші війська, які відходили на фронт пішком через Дрогобич у сторону Лішні…» [Останній поїзд. Спомин 1919 р. / Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 973 с. – С. 789].

Упродовж 16-18 липня 1919 року всю територію ЗУНР окупували польські війська.

Оскільки рівно весь цей час тривала Польсько-українська війна, про перейменування та найменування вулиць немає інформації.

Порівнюючи з поч. ХХ ст., кількість вулиць у Дрогобичі в міжвоєнний час збільшилася майже на два десятки. Локалізація деяких ще залишається відкритим питанням. Станом на 1930 р. у місті налічуємо 81 вулицю, котрі мали «офіційні назви», в тому числі 5 площ. Далі їхня кількість лише зростала.

Розташування певних вулиць подано відповідно міжвоєнної карти «Plan miasta Drohobycza» (з колекції Ришарда Хубіша), яку було видано коштом дрогобицького відділу Товариства польських купців та промисловців. До уваги було також взято публікацію Єжи Марії Пілецького «SłownikDrohobyckichUlic» (Biuletyn SPZD, 2012. Nr.11. S.23-39).

Джерело: https://www.google.com/maps/d/viewer?hl=uk&mid=187pPwEB92c1chZDRq4zLGWRWiyU&ll=49.34794819297113%2C23.519848649999993&z=13

Таблицю осучаснив Андрій М'язик на основі досліджень та співставлень Олега Стецюка.

1 вересня 1939 з нападу Німеччини на Польщу розпочалась Друга світова війна. Вже 10 вересня бомбардувальники скинули свій вантаж на залізничний вокзал та рафінерію Польмін (теперішній нафтопереробний завод № 1), а 11 вересня ще й на малу станцію на Трускавецькій, сільзавод та шпихлір.

18 вересня в місто, не зустрівши опору польської армії, ввійшли війська вермахту, проте вже зранку 24 вересня німці покинули місто, оскільки, відповідно до пакту Молотова—Ріббентропа, Дрогобич переходив до радянської зони окупації. О 17.45 год. того ж дня по вулиці Стрийській в місто вступили війська 12-ї армії генерала Тюленєва.

22 червня 1941 року місто було бомбардовано німецькою авіацією, під удар попали залізнична станція з вокзалом та нафтопереробні підприємства міста, а також військові казарми.

1 липня 1941 року в Дрогобич входять війська гітлерівської Німеччини та її сателіта тисовської Словаччини.

Приблизно в 8:30 год. ранку 6 серпня 1944 року після двогодинного бою в районі НПЗ "Польмін" у місто ввійшли бійці 167-ї стрілецької дивізії Четвертого Українського фронту.

27 листопада 1939 року була створена Дрогобицька область з 10 повітів^[5], поділених 17 січня 1940 р. на 30 районів.

З серпня 1941 року по серпень 1944 року Дрогобич у складі дистрикту Галичина входив до складу генерал-губернаторства з центром у Кракові. Дрогобицьку область перейменовано на окружне староство Крайсгауптманшафт Дрогобич.

- стаття у процесі написання

- Див. Довідник про перейменування назв вулиць і провулків та зміну нумерації будинків по місту Дрогобичу. – Дрогобич, 1958

У часи існування радянської імперії у найменуваннях відобразилися особливості нав’язаного колективного землекористування, риси “соціалістичної ідеології”, у зв’язку з чим історичні назви практично тотально перейменовували. Було штучно насаджено ідеологічні назви. Так появились вулиці, провулки, площі, проспекти та парки Більшовиків, Жовтневі, Колгоспні, Комсомольські, Радянські, Першотравневі тощо. Дуже багато появилось найменувань, утворених від прізвищ партійних і радянських діячів, а також письменників, митців: Дзержинського, Енгельса, Леніна, Карла Маркса, Котовського, Куйбишева, Мічуріна, Павлова, Пушкіна, Щорса та багато інших.

І на сучасному етапі, у світлі подій в Україні, маємо продовження “колоніальних” ініціатив: після анексії Криму, у квітні 2014 р., кримська партія “Русское единство” озвучила пропозицію щодо перейменування Сімферополя на місто Путін, а самого півострова на Тавриду (щоб не згадувати про татарське коріння назви “Крим”, згідно з аргументацією окупантів) [Горенко Н. “Зачистка” Крыма как грандиозная афёра [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://www.Argument.ua.com/stati/ Zachistka-Kryma-kak-grandioznaya-afera source].

16 травня 1990 р. рішенням № 73 першої сесії першого демократичного скликання Дрогобицької міської Ради "Про зміну найменування вулиць і площ м. Дрогобича" було перейменовано 34 вулиці та дві площі, названо один провулок. {{https://doc.drohobych-rada.gov.ua/%E2%84%96-73-%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%81%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%97-%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE/}}

- стаття у процесі написання

- Див. Вулиці Дрогобича. Довідник сучасних назв вулиць, провулків і площ міста Дрогобича та їх розташування за станом на 18.02.92 р. [Додаток до газети "Вісті з Ратуші" від 04.06.92 р. №14] - Дрогобич, 1992.

Ініціювання процесу перейменування об’єктів з радянськими назвами у 2014 р. здійснено Українським інститутом національної пам’яті. Україні необхідно позбутися насамперед тих назв, які мають в своїй основі прізвища осіб, причетних до організування Голодомору та політичних репресій, осіб, які закарбувались у пам’яті більшості боротьбою проти української державності. Цілком поділяємо думку голови Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, що: “Сьогодні топоніміка перестала бути питанням лише гуманітарної політики – вона стала одним із інструментів національної безпеки”.

Історичним рішенням стало прийняття 9 квітня 2015 р. Верховною Радою України Закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їхньої символіки”, відповідно до якого місцева влада зобов’язана впродовж шести місяців з дня набрання законом чинності перейменувати області, райони, міста, села, вулиці та інші об’єкти топоніміки, які носять радянські назви.

У світлі подій, що відбулися у країні протягом 2013–2014 рр., які й спонукали до прийняття низки давноочікуваних рішень на найвищому рівні, в умовах триваючої у 2015 р. воєнної агресії зі Сходу, зміна більшовицького назівництва є доволі знаковою. Це своєрідний семантичний опір українського суспільства проімперським геополітичним амбіціям. [Лабінська Г. Топоніміка : навч. посібник / Галина Лабінська. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – С. 4.]

Внаслідок повномасштабного збройного вторгнення росії на терени суверенної України у лютому 2022 р., відбулась нова хвиля перейменувань. На Львівщині вона стала абсолютно радикальною і були знищені абсолютно всі залишки назв вулиць та площ, що пов'язані з діячами росії та носіями її культури чи науки. Також рішенням голови Львівської ОДА Максима Козицького було перейменовано всі вулиці Миру та Перемоги в області, оскільки ці назви мали ідеологічну складову.

До недавнього часу, поки не дозволили приватизовувати ділянки, що на території дачних кооперативів, вулиці садівничих товариств не адресувалися містом, а були лише для орієнтування у межах дачних кооперативів. Зараз виникають деякі складності в адресації приватизованих садиб у межах садових товариств, оскільки вони вже отримують адресу міста. У Дрогобичі над тим сильно не заморочувались і створили однойменні зі садівничими товариствами вулиці: Світанок та Здоров'я. Так получились цілі квартали малогабаритної забудови по цих двох вулицях. Але неприватизовані обійстя мають старі внутрішні адреси вулиць у межах садових товариств.

1. Брудна вулиця. Колись йшла паралельно нинішній вул. П. Орлика. До неї можна було вийти з кінця вул. Ковальської через вул. Лесі Українки. Як такий початок вулиці «зберігся» — це в'їзд на територію «Рукавички». Цікавим є те, що вулиця у 1920-х роках, як довідуємося з львівських газет, була забрукована, хоч не вважалася центральною, але, вочевидь, це відбулося через те, що вона вела до старого єврейського кладовища.
   ІІ Світова війна і повоєнний час зліквідували її. Газетні хроніки про вулицю майже мовчать. Однак, у львівській «Хвилі» за 1938 рік читаємо, що з цієї вулиці така собі Анна Капусцінська (мешкала за адресою: вул. Брудна, 13) кинула свою десятимісячну дитину у саду на вул. Сенкевича, 12 (початок нинішньої вул. І. Франка). У часи німецької окупації вулиця опинилася в межах Дрогобицького ґетто й була позначена на німецькій карті під назвою пров. Чортополоховий.
   Вулиця паралельно межувала з двома іншими вулицями: ліворуч з «безіменним сліпим провулком» (вже не існує), праворуч — з вул. Орлика, з якою її сполучав провулок, що йшов майже навпроти Великої синагоги. З тієї ж періодики довідуємося, що тут мешкав такий собі «інспектор», який давав дозвіл на продаж гусей на міському ринку. http://droginfo.com.ua/content/view/9032/
2. Гімназіальна вулиця. Цією вулицею іменували теперішній хідник (прохід), який колись, так і нині є зліва від філологічного факультету та веде до головного корпусу Дрогобицького педуніверситету, — колишньої гімназії https://www.03244.com.ua/news/3019926/drogobic-malenka-istoria-vulici-velikoi
3. Зварицька площа. Знаходилась приблизно у місці сходження вулиць Солоний Ставок, Зварицької та Жупної. Де-факто, була майданом перед солевиварювальним заводом, перед мостом через річку Побук. У той час русло ріки було дещо іншим, ніж зараз
4. Кіно провулок. Колись відходила від в'їзних воріт костелу до теперішньої вулиці Міцкевича А.
   «Кінопровулок» — це умовна назва вулички, яка вела від колишньої вул. Яґеллонської (тепер Данила Галицького) попри перший міський кінотеатр «Штука» (відкритий у 1909 р.; у радянський час мав назву «Комсомолець») й виходила до вул. Шевченка (сьогодні — вул. Міцкевича). Вуличка починалася перед костельною брамою будинком поштово-телеграфного уряду (вул. Яґеллонська, 31), який почали зводити у 1905 році. Нині початок вулички забудований, а там, де був вхід — тепер стіна «Укртелекому». Майже до кін. ХІХ ст. була сліпим провулком, який виходив «у городи», допоки не була прокладена тодішня вул. Шевченка.
   Нам відомі як мінімум три передвоєнні зображення, які показують не саму вуличку, а її початок з виглядом на костел Св. Варфоломія: фото 1920-років, де видно не «оштукатурену» костельну браму, фото 1938 року А. Ленкевича та передвоєнний малюнок Фелікса Ляховича. Варто приглядітися до основи, яка тримає ліхтар у провулку. Подібну, а точніше дві такі можна знайти на вул. Мазепи, 18 при вході). Вперше це помітив ще кілька років тому дрогобичанин Остап Дзондза.
   Поки залишається невідомим чи мала вуличка свою передвоєнну назву. Хоча на німецькій карті Дрогобича 1940-х років вулицю позначають так: над нею пишуть «Gasse», а під нею — «Kino», тобто, «алея» та «кіно». http://droginfo.com.ua/content/view/8785/
5. Колійова вулиця. Йшла майже паралельно між теперішніми вулицями Стрийською та Грушевського М.; відходила приблизно від теперішнього будинку № 70 по вул. Грушевського та сполучалась з теперішньою вулицею Вокзальною біля хати № 11. Існувала до кінця 1970-х років
6. Рихтицька вулиця /частково/. Частину вулиці знищили, побудувавши завод автомобільних кранів. Інша частина і зараз Рихтицька
7. Скотницький майдан. Розташовувався у кінці теперішньої вулиці Чорновола В. по лівій стороні; на ньому продавали домашню худобу, бидло та скотину. Реконструйований у 1925 р.
8. Сліпа вулиця. Місце знаходження не з'ясоване. Відомо, що йшла до будівлі теперішньої картинної галереї, колишньої вілли пана Якоба Файєрштайна (зараз це вул. Січових Стрільців, 18). Можливо, це частина вулиці Січових Стрільців від вулиці Т. Шевченка до вул. Ю. Дрогобича
9. Токарська вулиця. Колись сполучала вулицю Ковальську із сучасною вулицею Івана Франка. Існувала до часу побудови кінотеатру «Прометей» та створення теперішньої площі Тараса Шевченка. Тепер на місці вулиці існує хідник (пішохідна доріжка)

У місті є певні особливості урбаністики, які склались як історично, так і через недбальство чиновників. Відзначимо такі:

• Давня бруківка збереглась на вулицях Ярослава Осьмомисла, Тараса Шевченка, Гончарській, Шевській, Малий Ринок, Степана Бандери, на частинах вулиць Січових Стрільців та Ковальської, площах Замкова Гора та Юліяна Вороновського, а також на мості через р. Побук по вулиці Захарії Копистенського. Це єдиний забрукований міст у місті.
• Найвищою вулицею міста є вул. Трускавецька у її кінцевій частині (мікрорайон Гірка). Там вона пролягає на висоті від 346 до 358 м над р.м. {{https://uk-ua.topographic-map.com/map-m4dt1h/%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87/}}
• Найнижче знаходиться вулиця Архипа Люльки (278-280 м над р.м.). Майже на такій же висоті знаходяться вулиці Василя Симоненка, Ірини Вільде, частина вулиці Мирослава Тураша та кінець вулиці Стрийської. {{https://uk-ua.topographic-map.com/map-m4dt1h/%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87/}}
• Найдовшим годонімом міста є вулиця Трускавецька. Вона складається із двох частин, завдовжки 3,6 та 1,1 км. Загальна довжина - 4,7 км. У червні 2025 р. її вкоротили на 125 м, виокремивши на її початку площу владики Юліяна Вороновського.
• Найдовшою прямою вулицею у місті є вулиця Стрийська, яка простягається на 4 км від середмістя на схід.
• Найдовша нумерація будівель є по вулиці Стрийській. Остання будівля має адресу: вулиця Стрийська, 463.
• Найдовша літерна нумерація є по вулиці Володимира Великого. Там є будівля під номером аж 1-Ф. Так склалось історично, оскільки від перехрестя із вулицею П. Орлика до перехрестя із вул. В. Винниченка був запроектований парк, але його дещо обмежили та частину забудували.
• Найдовша дробова нумерація є по вулиці Святого Юра. Зафіксовано домогосподарство з номером 31/17. Так склалось через недбалість чиновників, котрі забули, що у тому районі був запроектований провулок Міські Загороди.
  

По вулиці І. Вагилевича є домогосподарство під номером 1/16.

А по вулиці Трускавецькій - приміщення під номером 71/15.

• Цікаво, що пройшовшись вулицею Степана Витвицького, завдовжки 200 метрів, ви помітите аж 4 домогосподарства під номером 1 (вул. С. Витвицького, 1; пров. І. Ґонти, 1; вул. М. Залізняка, 1; вул. Р. Сіксоя, 1 та 1-А).
• У тупіковому провулку Чумацькому, завдовжки 110 м, домогосподарства заадресовані аж до 4-х урбанонімів: провулку Чумацького, вулиці Плебанія, провулку Четарів та вулиці Руслана Сіксоя.
• Помешкання по вул. А. Шептицького, 12-А знаходиться по непарній стороні вулиці.
  

Будинок №14 по вул. Є Коновальця теж розташований по непарній стороні вулиці.

• Будинок з адресою вул. В. Стуса, 4-А знаходиться між 40-ми номерами.
• Прийнято нумерувати будівлі по лівій стороні вулиць непарними числами, а по правій - парними. Нумерація на провулку О. Кобилянської, вулицях М. Остроградського та Й. Левицького йде навпаки - парні номери по лівій стороні дороги, непарні - по правій.
• Нумерація домогосподарств на вулиці Івана Підкови йде по-порядку по правій стороні вулиці.
  

Аналогічно на вулиці В. Чапельського.

На вул. Івана Макуха теж нумерація йде по-порядку, але спершу по правій стороні вулиці, потім по лівій.

• По вул. Гайдамацькій непарна нумерація йде спершу по лівій стороні вулиці, потім по правій, а починаючи від заводу автомобільних кранів стає парною.
• На вулиці Людвіга ван Бетховена існують номери від 1 до 57 по обидвох сторонах вулиці, однак майже всі вони непарні. З парних є лише №№ 32, 34, 36, 38 та 40.
• Прийнято проводити нумерацію від центру населеного пункту до окраїн. З вулицею Опришківською все навпаки. Така ж ситуація і на вулицях М. Менцинського та С. Твердохліба, провулку Ремісничому.
• На вулиці Буковинській нумерація по парній стороні йде від центру (міста) в кінець, а нумерація непарної сторони починається з кінця вулиці.
• Незрозумілість нумерації також наявна по вулиці Івана Сірка. Спершу по лівій (непарній) стороні розташований будинок №2, а по лівій (парній) - будинки №№7 та 9, а пізніше непарні номери переходять на ліву сторону вулиці, а парні - на праву.
• На вулицях Бойківській, Д. Бортнянського, Вербовій, Є. Гребінки, Залужанській, Зарічній, Олекси Довбуша та провулку Південному нумерація має свої особливості (потрібно дивитись на карту, щоб зрозуміти).
• Через недбальство чи халатність держчиновників, адресація провулку Ясного розкидана по вулиці Різдвяній.
• До недавна у місті було чимало продублованих адрес, тобто випадки, коли два або більше домогосподарства мали абсолютно ідентичні адреси. Більшість з них відкорегували, додавши одному з них дріб або літерну приставку. Найгустішими осередками такого були адреси вул. Пилипа Орлика, 15 та вул. Пилипа Орлика, 28. Досі залишаються дві однакові адреси вул. Пилипа Орлика, 30.
• Найнезбагненніша нумерація по вулиці Дмитра Вітовського. Як вона там відбувалась - велика загадка. (Див. фрагмент карти). Також дуже складна нумерація по вулиці Петра Дорошенка.
• Вулиця Сергія Кульчицького фактично складається з трьох різних вулиць (доріг), утворюючи недоквартал забудови з незрозумілою нумерацією. Така ж ситуація і з провулком Тепличним. Також не розділено квартал вулиці Паркової.
• Мало хто знає, що на фрагменті вулиці Фабричної, що йде попри "Дрогобичводоканал", проживають люди - там знаходиться 6 будівель барачного типу та одна хата. Але найбільш захованими є помешкання в кінці вулиці Рихтицької, зокрема хату під №50 не кожен зможе знайти.
• Найвіддаленішою (найбільш захованою) у місті є вулиця Степана Руданського у мікрорайоні Млинки (частина Млинки-Сівкові).
• Де знаходиться найтаємніша міська вулиця - Максима Кривовноса - ніхто не знає, але, вроді, десь на Млинках.
• В'їзди на вулиці Івана Миколайчука та Івана Макуха перекриті (чомусь) шлагбаумами.
• Найкоротшим провулком є провулок Бортницький, завдовжки метрів 50. Цікаво, що на ньому розташоване одне обійстя з двома житловими будівлями під номерами 20 та 22.
• До вулиць Степана Бандери, Мауриція Ґоттліба, Зенона Коссака "Тарнавського", Мирослава Скорика та Цвинтарної, провулків Міські Загороди та Ужгородського, площ Святого Юра, Василя Стефаника та владики Юліяна Вороновського адресно не прикріплено жодної будівлі.
• Паронімічні пари годонімів та агоронімів у місті:
  • вул. Бортнянського - пров. Бортницький
  • вул. Вернадського - вул. Верхратського
  • вул. Вокзальна - пров. Вокзальний
  • вул. Вороного - вул. Вороновського
  • вул. Ю. Вороновського - пл. Ю. Вороновського
  • вул. Гончара - вул. Гончарська
  • вул. Зелена - пров. Зелений
  • вул. Мала - пров. Малий
  • вул. Південна - пров. Південний
  • вул. Садова (с. Раневичі) - пров. Садовий (м. Дрогобич)
  • вул. Самбірська - пров. Самбірський
  • вул. Святого Юра - пл. Святого Юра
  • вул. Трускавецька - пров. Трускавецький
  • вул. Труша - вул. Тураша
  • вул. Тараса Шевченка - пл. Тараса Шевченка
    

Часто люди плутають вулиці Горішню Браму та Війтівську Гору, вулиці Завалля та Підвалля, вулиці Буковинську та Бойківську, вулиці Пулюя, Пластунів та Павлика.

Перелік підготував Андрій М'язик

• Руслана Сіксоя вулиця. Адресно прикріплено три хати, які розкидані по інших вулицях. Дороги чи проїзду як такого нема

• Проектна вулиця. Офіційно не знаходимо такого найменування, однак на деяких картах вона позначена. Зокрема, на публічній кадастровій карті вона є.

Подано неповний перелік людей, котрі з часу здобуття Україною незалежности займались професійною або аматорською діяльністю щодо вивчення історії чи сучасності міста, залишаючи і свій слід у його дослідженні.

• Анатолій Задерецький - дрогобицький колекціонер, історик-любитель, створив музей ваг у місті, засновник ГО "Інститут шанувальників старожитностей". Як сам пише про себе, "Народився та виріс під час другої московської окупації Галичини". Проживає у Дрогобичі на вулиці Стрийській.
• Богдан Лазорак - історик, викладач університету. Нар. у 1985 році у Дрогобичі.
• Андрій М'язик - картограф-любитель, дослідник топонімів, краєзнавець-аматор. Нар. у 1989 році у Дрогобичі. Проживає у рідному місті.
• Роман Пастух - письменник, журналіст, публіцист, поет, літературний критик, редактор. Нар. у 1948 році на Стрийщині. Проживає у Дрогобичі.
• Андрій Риштун - програміст, електронік, диґер, мандрівник, засновник Музею загиблих літаків та сайту explorer.lviv.ua. Як пише про себе: "Мандрівник, дигер, блогер. Подорожую цікавими місцями і пишу про це статті Навколо ще багато таємниць". Нар. у 1983 році у Дрогобичі. Проживає у селі Хоросно.
• Григорій Сивохіп - колекціонер, дослідник історії дрогобицької цегли. Нар. у 1942 році. Проживає у Дрогобичі.
• Олег Стецюк - журналіст, краєзнавець, екскурсовод, прозаїк, художник, громадський діяч, засновник інтернет-видання Drohobyczer Zeitung, автор ілюстрованого туристичного путівника про Дрогобич, розробник першої туристичної онлайн-карти Дрогобича. Нар. у 1989 році у Дрогобичі. Проживає на вул. Є. Коновальця.
• Ігор Чава - популяризатор туризму, засновник Туристично-інформаційного центру міста Дрогобич. Нар. у 1988 році у Дрогобичі. Із 2022 р. проживає у Києві.
• Михайло Шалата - журналіст, літературознавець, викладач університету, громадський діяч. Нар. у 1937 році на Стрийщині. Пом. у 2020 р. у Дрогобичі. Проживав на вулиці Княгині Ольги.

Офіційне перейменування вулиць, провулків, парків тощо сприяє творенню нової пам’яті про минуле та формуванню певних аспектів знання про сьогодення. Корективи історичної пам’яті виявилися в тому, що, по-перше, відмова від старих назв, пов’язаних із сакралізацією комуністичної ідеології, радянської історії та її діячів, запускає процес забування, оскільки зникають візуальні знаки пам’яті, постійні нагадування у вигляді табличок із назвами вулиць, записів у паспортах на сторінках реєстрації, фіксації адреси в документах та анкетах тощо. Відповідно зникає й аудіознак, оскільки старі назви перестають звучати спочатку в офіційному, а пізніше й побутовому мовленні. У такий спосіб відбувається організоване стирання раніше освячених аспектів радянського минулого, його десакралізація і коригування неофіційного ставлення. По-друге, нові урбаноніми, передусім годоніми, закріплюють інше, значною мірою альтернативне радянському знання про минуле краю, включаючи різні його етапи, насамперед, звичайно, про козаччину та охоронців пам’яті про степове лицарство. Відновлюється пам’ять про життя та діяльність на нашій землі менонітів та їхню роль у розбудові економіки краю. Твориться пам’ять про осіб, діяльність яких була значним внеском у розвиток промисловості та інфраструктури Дрогобича та регіону. По-третє, формується уявлення про тяглість та безперервність героїчної історії краю, оскільки годоніми фіксують мужність та звитягу учасників другої Світової війни, героїв-афганців, героїв Небесної Сотні, бійців АТО та захисників України під час новітньої Московитської навали. Привертає увагу той факт, що міські об’єкти називаються іменами саме Героїв, незалежно від їхнього звання, посади тощо. По-четверте, завдяки новим онімам формується погляд на сучасне як час боротьби за свободу, створюється пам’ять про героїко-патріотичну парадигму сьогодення. Нові урбаноніми творять образ міста інтелекту, винаходів, науки, літератури та мистецтва.
Отже, поряд із процесом забування творяться механізми нового сприйняття минулого та формування позитивного знання про сучасне, а певна назва простору міста сприяє формуванню та/або коригуванню історичної пам’яті його жителів. [Павленко, І. Я. (2018). УРБАНОНІМИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ. Мова. Література. Фольклор, (2), 58-66. вилучено із http://journalsofznu.zp.ua/index.php/philology/article/view/606]

Вулиці та інші об’єкти стають «безтілесними пам’ятниками» тим особам та подіям, які в актуальному символічному контексті визначені як видатні. Отже, тепер урбаноніми набувають нового значення та функції – закріплення певних ідей, фактів, у ширшому контексті – інтересів соціальних груп, інституцій та суспільства в цілому [Поднос В. Назва має значення: чому і як в Україні перейменовують вулиці [Електронний ресурс] / В. Поднос. – Mistosite: Культура, Партисипація, Урядування. Українська урбаністична платформа з аналітичним журналом про місто. – 24 березня 2016. – Режим доступу: https://mistosite.org.ua/ru/articles/nazva-maye-znachennya-chomu-і-yak-vukrayinі-perejmenovuyut-vulyczі (дата звернення 07.10.2018)].

Саме тому перевидання вже напрацьованих топонімічних праць, поява новітніх досліджень за цим напрямком і їхня широка популяризація є більш ніж актуальними. [Лабінська Г. Топоніміка : навч. посібник / Галина Лабінська. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – С. 4.]

• Передвоєнні назви вулиць Дрогобича: Online-карта Олега Стецюка
• Кадастрова карта міста Дрогобича 1853 року
• https://stan.org.ua/wp-content/uploads/2019/11/STAN.put_.Drogobich.pdf

• https://opendata.drohobych-rada.gov.ua/dataset/детальний-список-вулиць-дрогобича
• В Дрогобичі хочуть остаточно завершити дерусифікацію вулиць, 20.07.2022
• https://www.03244.com.ua/news/3019926/drogobic-malenka-istoria-vulici-velikoi
• http://nadoloni.com/ua/drogobych/katalog
• https://phil.duan.edu.ua/images/PDF/2018/2/30.pdf

• Вулиці Дрогобича. Довідник сучасних назв вулиць, провулків і площ міста Дрогобича та їх розташування за станом на 18.02.92 р. [Додаток до газети "Вісті з Ратуші" від 04.06.92 р. №14] - Дрогобич, 1992.
• Галів М. Між серпо-молотом і свастикою: Дрогобич у 1939 – 1944 рр. // Нариси з історії Дрогобича. – Дрогобич: Коло, 2009.
• Гнатюк В. Аматорська топоніміка: потрібна розумна межа // Дивослово. – 2001. – №4. – С. 34-37.
• Довідник про перейменування назв вулиць і провулків та зміну нумерації будинків по місту Дрогобичу. – Дрогобич, 1958
• Дрогобич. Місто і дрогобичани. Довідник. // Автор-упоряд. Р. Ладанай. − Дрогобич: Коло, 2007. − 144 с.
• Дрогобич. Обличчя міста. − К.: ДНВП "Картографія", 2003.
• Дрогобиччина − земля Івана Франка. Т.1 / За ред. А.Глодилович, В.Осередчук та ін. − Нью-Йорк − Париж − Сідней − Торонто, 1986;
• Дрогобиччина – земля Івана Франка. Т.2 – Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1997, 973 с.
• Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» // Відомості Верховної Ради. – 2015. – № 26.
• Лабінська Г. Топоніміка : навч. посібник / Галина Лабінська. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – 274 с
• Мариняк М. Дрогобич: ілюстрований краєзнавчий нарис / Мар’ян Мариняк. — Львів : Каменяр, 1979.— 48 с.
• М’язик А. Ергоніми Дрогобича // Слово у мові та тексті: Наукові записки. – Вип. 5. – Дрогобич: Посвіт, 2011. – С. 86-93.
• Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку ХХІ ст.), Дрогобич, 2009
• Павленко, І. Я. (2018). УРБАНОНІМИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ. Мова. Література. Фольклор, (2), 58-66. вилучено із http://journalsofznu.zp.ua/index.php/philology/article/view/606
• Пастух Роман. Дрогобицькі вулиці. — Дрогобич : Коло, 2002. — 28 с. — ISBN 966-7996-05-0.
• Пастух Р. Вулицями старого Дрогобича. – Львів, 1991
• Поднос В. Назва має значення: чому і як в Україні перейменовують вулиці [Електронний ресурс] / В. Поднос. – Mistosite: Культура, Партисипація, Урядування. Українська урбаністична платформа з аналітичним журналом про місто. – 24 березня 2016. – Режим доступу: https://mistosite.org.ua/ru/articles/nazva-maye-znachennya-chomu-і-yak-vukrayinі-perejmenovuyut-vulyczі (дата звернення 07.10.2018).
• Площанський В. Королівське вільне місто Дрогобич (перевидання 1867 року). − Дрогобич, 1991. – 124с.
• Рішення Дрогобицької міської Ради народних депутатів від 16 травня 1990 року № 73 «Про зміну найменування вулиць і площ м. Дрогобича»
• Стецюк Олег. Локальна мандрівка Дрогобичем: туристичний путівник. — Дрогобич : Посвіт, 2016. — 127 с.
• Титаренко А.А. Місце урбанонімів у загальній класифікації онімів / А.А. Титаренко // Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. – 2013. – Вип. 9 (2). – С. 171–180.
• Ухвала Дрогобицької міської ради народних депутатів Львівської області від 18 лютого 1992 року "Про зміну найменувань вулиць і провулків".
• Шалата М. Дрогобич: нарис-путівник / Михайло Шалата. — Львів : Каменяр, 1986. — 86 с.
• Яцків Р. До питання про урбаноніми Дрогобича / Р. Яцків // Рідне слово в етнокультурному вимірі. - 2013. - С. 293-297. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rsev_2013_2013_40.
• "Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien mit dem Grossherzogthume Krakau und den Herzogthümern Auschwitz, Zator und Bukowina in 60 Blättern, C.R. von Kummersberg", 1855.
• Amtliches Fernsprechbuch für distrikt Gailizien. – 1942.
• Wykaz nowo nazwanych ulic w Drohobyczu // Tygodnik samborsko-drohobycki: czasopismo polityczno-społeczno-ekonomiczne. - № 12. - Drohohbycz, 1901. – S. 3–4