Вязьмі́тіна Марі́я Іва́нівна (22 квітня 1896, с. Круподеринці тоді Бердичівського повіту на Житомирщині — нині Погребищенський район Вінницької області — 3 квітня 1994, Київ) — українська вчена-археолог, мистецтвознавиця, сходознавиця, музейна працівниця, бібліотекарка.
Життєпис
Дитинство та юність
Марія Іванівна Вязьмітіна народилась 22 квітня 1896 р. у с. Круподеринці Бердичівського повіту на Київщині (нині Погребищенський р-н Вінницької обл.)
В 1916 р. з золотою медаллю закінчила 8 класів Київської Фундуклеївської жіночої гімназії. Восени 1916 р. вступила на історико-філологічний факультет Київських вищих жіночих курсів, де на слов’яно-російському відділенні провчилась до 1922 р. За роботу «Синтаксис русских пословиц» отримала ступінь кандидата філологічних наук.
У гімназійні роки почала працювати репетиторкою для учнів. Навчаючись на Київських вищих жіночих курсах, працювала у Всеросійському Земському союзі[1], кореспонденткою Театрального відділу у Відділі мистецтв, адресаторкою в адресному столі, друкаркою в редакціях газет.
Після закриття Київського археологічного інституту продовжувала освіту в гуртку «Studio» при Кабінеті українського мистецтва УАН (керівник гуртка - О. Новицький, почесні члени – Д. Щербаківський, Ф. Ернст, В. Зуммер).
В 1927 р. М.І. Вязьмітіна вступила в аспірантуру при Музеї мистецтв ВУАН в Києві (нинішній Національний музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків) та в Харківському філіалі науково-дослідної кафедри мистецтвознавства АН УРСР по відділу мистецтва Близького Сходу. В 1929 р. захистила промоційну роботу на звання наукового працівника-мистецтвознавця на тему «Мусульманський інкрустований бронзовий посуд часів розквіту».
Робота в Музеї Мистецтв ВУАН
З 1930 до 1934 р. працювала в Музеї мистецтв ВУАН завідувачкою відділу мистецтва Сходу, який організувала. Так само 1929 року організувала відділ мистецтва Сходу в Харківському Художньо-Історичному музеї.
Під час роботи в музеї брала участь в експедиціях в Центральну Азію, Крим та Кавказ, була учасницею конференцій в Керчі (1926), в Херсонесі (1927), Всесоюзного з’їзду сходознавців у Харкові. В 1935 була запрошена на 5 міжнародний конгрес по іранській археології та мистецтву в Ленінграді.
Протягом 1930-1931 рр. читала курс з історії мистецтва Близького Сходу в Київському Художньому інституті на музейному відділенні.
Після закриття у 1934 р. Відділу Сходу Музею мистецтв ВУАН перейшла на роботу в бібліотеки. Працювала завідувачкою бібліотеки в Інституті геології і мінералогії в 1934-1935 рр., пізніше – в Київському Будинку архітекторів з 1936 по 1941 рр.
Робота в бібліотеках та в експедиціях Михайла Массона
В 1937 р. брала участь у Термезькій археологічній комплексній експедиції (керівник - Михайло Массон) в якості начальниці загону і проводила розкопки на городищі Айртам стародавньої Бактрії часів кушанів.
Паралельно працювала в Південно-Туркменістанській археологічній комплексній експедиції – з 1946 р. протягом чотирьох сезонів проводила розкопки на парфянському городищі Нова Ніса в якості начальниці загону.
Захист дисертації
В 1947 році захистила дисертацію на ступінь кандидата історичних наук при Середньоазійському державному університеті (Ташкент) на тему «Пам’ятки кушанського мистецтва в Айртамі», за результатами власних розкопок 1937 р.
Робота в Інституті археології АН УРСР
В 1948 році як спеціалістка в галузі мистецтва і культури східних народів була запрошена в Інститут археології АН УРСР на посаду старшого наукового співробітника відділу скіфо-античної археології. Спочатку працювала над темою скіфського звіриного стилю. Разом з Євгенією Покровською у 1950 р. проводила польові дослідження ранньоскіфського городища в околицях с. Жаботин Каменського району Кіровоградської (нині Черкаської) області.
Будинок Марії Вязьмітіної у Києві за адресою Софіївська, 25
З 1950 року, у зв’язку зі змінами у темплані Інституту, їй запропонували зайнятись пам’ятками сарматських племен. У 1951-1952 рр. вона брала участь у роботі Молочанської експедиції, розкопуючи сарматські могильники біля с. Новопилипівка та радгоспу Аккермень (Запорізька обл.) Так нею були закладені підвалини вивчення сарматських пам’яток в Україні. Їй належать узагальнюючі праці з цього питання – починаючи від публікацій у перших КСИА та «Нарисах стародавньої історії УРСР» до відповідних розділів у фундаментальному виданні «Археологія УРСР» (1971) та його перевиданні російською мовою (1986).
Протягом 1954 -1963 рр. проводила розкопки пізньоскіфського городища і могильника Золота Балка (Херсонська обл.), результатом чого стали дві монографії.
В Інституті археології пропрацювала до виходу на пенсію в 1970 році, після чого, однак, продовжувала наукову роботу. Свій особистий архів Марія Вязьмітіна передала Науковому архіву Інституту археології НАН України.
Проживала в Києві за адресою Софіївська, 25.
Смерть і поховання
Померла 3 квітня 1994 року. Похована на Байковому цвинтарі в Києві, разом з подругою мистецтвознавицею Марією Новицькою, недалеко від могили Лесі Українки.
Ісламські збірки Харківського художньо-історичного музею (бронза, кераміка, дерево) // Мистецтвознавство. – Харків, 1928. – Зб.1. – С. 129-145.
Мистецтво Сходу. – Харків, 1929.
Мистецтво країн ісляму. Каталог. - К., 1930.
Раскопки на городище Айртам. // Труды АН Уз ССР. – Т.2. – Термезская археологическая экспедиция. – Ташкент, 1945. – С. 23-34.
Керамика Айртама времени кушанов. // Труды Академии наук УзССР. – Т. 2. – Термезская археологическая экспедиция. – Ташкент, 1945. – С. 35–64.
Археологическое изучение городища Новая Ниса в 1946 г. // Тр. ЮТАКЭ. – Т.1. – Ашхабад, 1949. – С. 147-169.
Памятники раннего железного века в окрестностях с. Жаботин, Кировоградской области. // Краткие сообщения Института археологи, Вып.1. – К., 1952.
Изучение сарматских племен степной Украины // Краткие сообщения Института археологи, Вып.2. – К., 1953.
Сарматские погребения у с. Новофилипповка // Вопросы скифо-сарматской археологии. – М., 1954.
Археологические работы на городище Новая Ниса в 1947 г. // Тр. ЮТАКЭ. – Т.2. – Ашхабад, 1954. – С. 147-168.
Сарматські племена // Нариси стародавньої історії Української РСР. – К., 1957.
Вивчення сарматів на території Української РСР // Археологічні пам’ятки УРСР. – К., 1960. Т.8.
Кургани біля с. Новопилипівка і радгоспу Аккермень // Археологічні пам’ятки. – К., 1960. Т.8. (співавт.)
Золота Балка. Поселення сарматського часу на нижньому Дніпрі. – К., 1962.
Ранние памятники скифского звериного стиля // СА. – 1963. - №2.
Фракийские элементы в культуре населения городищ Нижнего Днепра // МИА. – 1969.
Терракотовые статуэтки из с. Золотая Балка // Терракоты Северного Причерноморья. – М., 1970.
Пам’ятки та культура сарматів // Археологія Української РСР. – К., 1971. Т.2.
Золотобалковский могильник – К., 1972.
Портретная эмблема из Золотой Балки // Ольвия. – К., 1975.
Городища Нижнего Днепра // Археология Украинской ССР – К., 1986. Т.2.
Сарматское время. // Археология Украинской ССР – К., 1986. Т.2.
Джерела
Артамонова С.С. Марія Іванівна Вязьмітіна — організатор і перший директор Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного / Світлана Артамонова // Бібліотечний вісник. — 2004. — № 3. — С.40-42.
Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л.В. Гарбар ; відп. ред. Л.А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т рукопису. – К.: НБУВ, 2017. – С. 87-88. http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146 [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.]
Інститут археології Національної академії наук України. 1918-2014. – К., 2015.
Корпусова В.М. [Архівовано 8 липня 2018 у Wayback Machine.] З історії київської інтелігенції ХХ ст.: до сторіччя народження М.І. Вязьмітіної (22.04.1896-3.04.1994) // Музейні читання. Матеріали наукової конференції Музею історичних коштовностей України (17-18 грудня 1996 р.). Київ, 1998. – С. 8-11.
Корпусова В.М. Київські друзі Максиміліана Волошина: з історії української інтелігенції ХХ ст. // Фронтири міста: історико-культурологічний альманах. – Дніпропетровськ, 2012. – Вип. 1. – С. 166-196.
Korpusowa, W. Pamieci Marii Wiazmitiny – ukrainskiego badacza Sarmatow I Scytow / W. Korpusowa // Archeologia Polski Srodkowowschodniej. – Lublin; Chelm; Zamosc, 1998. – III. – P. 310–312.
.jpg){kind=link}