Вялов Олег Степанович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Вялов Олег Степанович
Народився	23 січня 1904(1904-01-23)  Ташкент, Російська імперія
Помер	1 липня 1988(1988-07-01) (84 роки)  Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна	Російська імперія →  УРСР
Діяльність	геолог, палеонтолог
Alma mater	фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd
Галузь	геологія і палеонтологія
Заклад	ЛНУ ім. І. Франка Інститут геології і геохімії горючих копалин НАН України
Науковий ступінь	доктор геолого-мінералогічних наук[d]
Членство	НАНУ
Нагороди
Автограф
Вялов Олег Степанович у Вікісховищі

Оле́г Степа́нович Вя́лов (В'ялов)  (23 січня 1904, Ташкент — 1 липня 1988, Львів) — український геолог, академік АН УРСР. Президент Українського палеонтологічного товариства, Лауреат Сталінської премії 1947 року.

Народився 23 січня 1904 року в Ташкенті.

Випускник Ленінградського університету 1928 року, працював в геологічному комітеті. В 1933—1947 роках — на праці в Всесоюзному науково-дослідницькому нафтовому інституті у Ленінграді. Доктор геолого-мінералогічних наук — 1937. В часі Другої світової війни вивчає нафтогоазоносні райони Середньої Азії — Ферганської та Бухарської долин.

1945—1959 роки— професор Львівського університету. Створив радянську школу карпатологів. Керував створенням радянської частини тектонічної карти Карпато-Балканської області. Провадив геологічні дослідження на Устюрті, в Середній та Центральній Азії, на Кавказі, Карпатах. В 1955-56 роках брав участь у геологічних дослідженнях Антарктиди у складі Першої Радянської антарктичної експедиції. Лауреат премії імені Вернадського АН УРСР.

Один із засновників Львівського геологічного товариства і його президент в 1963-66 роках, засновник Палеонтологічного збірника (1961), організатор і перший президент Українського палеонтологічного товариствава (1977—1985).

Наукові праці присвячені геології, тектоніці, палеонтології — стратиграфія та фауна молюсків палеогену Середньої Азії, гідрогеології загалом близько 500 праць.

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1948), Леніна (1954), Дружби народів (1984), Державною премією УРСР в галузі науки і техніки (1986).

Помер 1 липня 1988 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 19.^[1]

• Експерт [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Вялов (рос.) [Архівовано 7 січня 2016 у Wayback Machine.]
• Радянська геологія (рос.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Вялов Олег Степанович^{[недоступне посилання з серпня 2019]}