Відділ зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату
Відділ зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату (ВЗЦЗ; до серпня 2000 року — Відділ зовнішніх церковних зносин) — одна із синодальних установ Російської православної церкви. Заснований 4 квітня 1946 року. Із 31 березня 2009 року голова — митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв)[2][3]. Історія20 вересня 1918 року Помісний собор Руської православної церкви «заради вирішення труднощів, що лежать на шляху до єднання і для можливого сприяння якнайшвидшому досягненню кінцевої мети» (тобто відновлення єдності та спілкування) доручив Синоду утворити постійну комісію при Синоді з відділеннями в Росії і за кордоном для взаємодії з інославними церквами. Однак тоді заснувати її не вдалося[4]. 4 квітня 1946 року рішенням Священного синоду Руської православної церкви був утворений відділ зовнішніх церковних зносин і мав своєю метою: «провадження справ з управління закордонними установами Російської Православної Церкви (єпархії, парафії, екзархати, митрополичі кола, Духовні місії і т. п.); зв'язку з автокефальними Православними Церквами; ведення листування з закордонними установами; обробку іноземної кореспонденції: переклад на російську мову, складання відповідей, підготовка архівних та наукових довідок; складання доповідей з усіх принципових питань, що виникають у зв'язку з управлінням закордонними установами, взаємовідношенням Російської Церкви з іншими автокефальними Церквами і керівництвом інославних віросповідань»[5]. Спочатку відділ мав малий штат; поряд з митрополитом Миколою першим співробітником відділу був Олексій Буєвський (діловод з травня 1946 року[6]). За словами члена Міжсоборної присутності РПЦ Давида Гзгзяна: «у структурі Московської патріархії створюється спеціальний орган — Відділ зовнішніх церковних зносин <...> його голова з тих самих пір є у РПЦ „людиною номер два“. Випадок унікальний у всій світовій церковної історії — щоб ключова роль у діяльності церкви належала департаменту зовнішніх зв'язків, який в звичайному випадку повинен займати найскромніше місце»[7]. Роботу по зміцненню відділу у 1960-1961 роках провів Рада по справах Російської православної церкви при Раді міністрів СРСР, «виконуючи рішення ЦК КПРС від 25 липня 1960 року»[8]. Згідно з рішенням Священного синоду від 16 березня 1961 року керівник відділу завжди повинен бути в єпископському сані та постійним членом Священного синоду Російської православної церкви[9]. У першій половині 1962 року ВЗЦЗ придбав будівлю на вулиці Рилєєва, яка стала на довгі роки місцем його діяльності[10]. 16 грудня 1969 року Священний синод постановив «1. Утворити в Києві при Экзархе України філія Відділу зовнішніх церковних зносин Московського Патріархату; 2. Головою філії бути Преосвященному митрополиту Київському і Галицькому, Екзарха України»[11]. З 1967 року ВЗЦЗ МП випускав «Інформаційний бюлетень Відділу зовнішніх церковних зв'язків МП» (до 1998 року у формі машинописного прес-релізу для службового користування, з 1999 року — щомісяця в поліграфічному варіанті). Бюлетень не мав суворої періодичності і розміщував інформацію про міжнародних церковних контактах, найбільш значимі події в РПЦ та інших помісних і інославних Церков, а також огляди статей, опублікованих у зарубіжній церковній періодиці, та ін[12] 25 липня 1979 року ухвалою Священного синоду в Ленінграді при митрополиті Ленінградському і Новгородському був утворений ще один філіал ВЗЦЗ[5]. З нагоди 35-річчя, 6 березня 1981 року відділ нагороджений орденом преподобного Сергія Радонезького I ступеня[13]. 15 жовтня 1985 року відділ переїхав з невеликого особняка на вулиці Рилєєва, будинок 18/2 у відреставрований чотириповерховий Новий братський корпус на території Московського Данилова монастиря, переданого Церкви напередодні ювілею 1000-річчя хрещення Русі[5]. 27 квітня 1986 року в рік 40-річчя, відділу вручено орден святого рівноапостольного великого князя Володимира I ступеня[14]. 21 серпня 1997 року в зв'язку з реструктуризацією відділу «замість раніше існуючих секторів, що відповідали за окремі вузькі напрямки діяльності Відділу» з'явилися нові підрозділи: секретаріат з міжправославних зв'язків та закордонним установам, секретаріату з міжхристиянських зв'язків, секретаріат із взаємин Церкви і суспільства та адміністративно-фінансовий секретаріат[15]; сектори зарубіжних установ, православного паломництва, пізніше — служба комунікації і сектор публікацій. 31 березня 2009 року Священний синод в рамках оптимізації діяльності синодальних установ на базі ВЗЦЗ створив відділ із взаємин Церкви та суспільства і секретаріат Московської патріархії по зарубіжних установах (з 2010 року — управління по закордонних установ Московської патріархії), яким була передана частина функцій відділу. Філіал аспірантури Московської духовної академії що діяв при ВЗЦЗ був перетворений в Загальноцерковну аспірантуру та докторантуру імені святих рівноапостольних Кирила і Мефодія[16][17]. У 2011 році до 65-річного ювілею на кошти, виділені благодійним фондом імені святителя Григорія Богослова, фасад ВЗЦЗ прикрашений мозаїчним зображенням Пресвятої Богородиці з омофором у руках[17]. 6 квітня 2016 року з благословення патріарха Московського і всієї Русі Кирила заснована нагорода відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату — медаль святителя Марка Ефеського[18]. У травні 2021 року глава відділу митрополит Іларіон порівняв очолювану ним структуру із прикордонною службою і назвав однією із основних задач захищати кордони Московської Церкви в Україні, які нібито порушив Вселенський патріархат, коли надав Томос про автокефалію Православній Церкві України. «Діяльність ВЗЦЗ можна порівняти зі служінням прикордонників: ми покликані охороняти зовнішні рубежі нашої Церкви. Найважчим викликом, […] стали антиканонічні дії Константинопольського Патріарха, який своїм визнанням розкольників в Україні […] зруйнував відносини з Московським Патріархатом […]», – сказав митрополит РПЦ Іларіон (Алфеєв).[19] Керівники відділу
Сучасний стан Статус і функції відділу визначені статутом РПЦ, прийнятим Ювілейним архієрейським собором Руської православної церкви в 2000, зокрема главою VI[20], та статутом відділу, затвердженим Священним синодом у 1992 і зміненим у 1999 і 2001. Згідно главі XIV Статуту РПЦ, «вища церковна влада здійснює свою юрисдикцію» над «церковними установами в далекому зарубіжжі» через Відділ зовнішніх церковних зв'язків[21]. ВЗЦЗ підзвітний Священного синоду, який щорічно затверджує програму його діяльності. Керівними документами для ВЗЦЗ є постанови помісних і архієрейських соборів Руської православної церкви, визначення Священного синоду, укази і розпорядження патріарха Московського і всієї Русі. Голова ВЗЦЗ призначається Священним синодом Руської православної церкви. Згідно з визначенням Священного синоду від 16 березня 1961 року, голова відділу повинен бути в єпископському сані і мати статус постійного члена Священного синоду. 
У Відділі є ряд підрозділів, робота яких носить допоміжний характер, проте також необхідних для його функціонування: архів, канцелярія, склад, машбюро, експедиція. Керівництво відділу
Література
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
