Відчуженість

Відчу́женість - це психологічний захист у формі ізоляції, відособлення всередині свідомості особливих зон, які пов'язані з травматичними чинниками. У разі виникнення розщеплення, дисоціації мислення людини (за локальними суб'єктивними оцінками) стає відчуженим. При цьому деякі сукупності подій людина сприймає окремо, а зв'язки між ними не актуалізує і тому не аналізує. Тоді те, що відбувається сьогодні, неможливо зіставити з тим, що було вчора. З цього опису видно, що ізоляція провокує розпад звичайного функціонування свідомості: її єдність подрібнюється. Виникають ніби окремі відособлені свідомості, кожна з яких може володіти власним сприйняттям, пам'яттю, установками. У разі такої дисоціації психіки здатність пересуватися з однієї ізольованої зони в іншу зберігається і, перебуваючи в одній з них, людина може спостерігати за самою собою з позиції іншої, тобто ніби з боку. Відчуження здійснює захист людини шляхом усунення «Я» від тієї своєї частини, яка провокує нестерпні переживання.

Термін відчуженість в теорії Зигмунда Фройда

Відчуженість - термін, який був поширений австрійським психоаналітиком Зигмундом Фройдом. Фройд пов'язував феномен відчуження з атиповим розвитком особистості, де соціальна приналежність не вважалася індивідуальною цінністю. Він розглядав самовідчуженість як причину невротичної втрати власної ідентичності, що проявляється у формі деперсоналізації, або у втраті почуття реальності навколишнього світу, що називається дереалізацією.^[1]

Термін відчуженість в теорії Еріха Фрома

Еріх Фромм німецько-американський гуманістичний психоаналітик та філософ, вводив термін "відчуження" для пояснення особливостей життєвого досвіду під впливом капіталізму у своїй праці "Людина самотня"^[2]

Відчуження, за Фроммом, означає, що людина стає віддаленою від себе самої. Вона, мов "відокремлюється", перестає бути центром свого світу та господарем своїх вчинків. Натомість, її дії та їхні наслідки стають диктованими ззовні, і вона підкоряється їм, інколи навіть перетворює їх на якусь форму культу.

Відчуження вказує на стан, коли людина віддаляється не лише від своєї праці, власності та задоволень, а й від соціальних сил, що керують суспільством і визначають долю його членів.

Цей стан характеризується відчуттям відокремленості та віддаленості від соціального оточення, а також від власної ролі в суспільстві. Людина, відчужена, відчуває, що її дії та рішення втрачають значимість і контроль, а її доля підпорядковується зовнішнім силам і факторам. Це може призвести до втрати віри в себе, відчуття безпорадності та відчуження від самої суті суспільства.^[2]

Відчуження спричиняє розвиток глибокої тривоги, брак відчуття опори у світі і нерідко призводить до мазохізму як єдиного джерела сильних переживань.^[3]