Вікіпедія:Необґрунтовані виправлення

Це есе містить поради або погляди одного чи більше дописувачів Вікіпедії. Есе можуть відображати як широковизнані норми, так і переконання невеликої групи. Ставтеся до цих порад розважливо. Есе не є правилом чи настановою.

Двома словами: Вікіпедія пишеться зрозуміло та енциклопедично, але не є майданчиком для мовних експериментів. Не поділяйте нормативні та припустимі форми на «більш українські» та «менш українські» без дуже вагомих на те підстав — а тим більше не виправляйте одні припустимі форми на інші.

Відповідно до правила ВП:МОВА, основним пріоритетом є зрозумілість тексту носіями української мови. Для цього текст слід писати нормативною / літературною українською мовою в енциклопедичному стилі (див. також ВП:ЕС і ВП:МтаС).

Звісно, у тексті вашого авторства ви можете застосовувати будь-які форми, якщо вони доцільні та зрозумілі читачеві. Але необґрунтовані виправлення однієї правильної форми на іншу в різних статтях є тенденційними редагуваннями, що мають на меті просування власного бачення української мови.

Завжди перевіряйте ваші припущення, щоб ваші виправлення були корисними.

Прописати всі джерела, за якими можна вважати слова припустимими для вжитку, неможливо. Але можна спробувати згрупувати джерела за надійністю.

1. Все, що прямо визначене в академічних словниках (СУМ-20, ВТССУМ абощо) без приміток (розмовні, діалектні, жаргонні, рідковживані абощо) та правописі, не може вважатись помилковим. Відомо, що словники є дещо застарілими та консервативними — однак, вони створені професійними мовознавцями й визнані ІНМО, тож їх «скасування» усередині Вікіпедії буде оригінальним дослідженням.
2. Всі слова та форми, які прямо визначені як терміни в законах і профільних джерелах (наукові роботи, фахові словники, академічні енциклопедії, ДСТУ), мають використовуватись у Вікіпедії.
3. Слова та форми, які рекомендовані окремими мовознавцями, цілком можуть використовуватись. Але не рекомендоване — це лише думки окремих людей, а не заборона.
4. Широко вживані в авторитетних джерелах слова та форми. Особливо, якщо ці вислови присутні у старих словниках (зокрема, на r2u.org.ua і e2u.org.ua), академічних словниках із примітками, текстах класиків української літератури, що можна перевірити в корпусі (ГРАК, Корпус української мови тощо) та якісних медіа.

Інколи слова та вирази з пунктів 2—4 можуть відповідати старому правопису або містити помилки. В такому випадку можна обговорити, чи слід «осучаснити» поняття відповідно до правопису, або ж навпаки — погодитись, що правопис не регулює це питання достатньо якісно і слід покладатись на вжиток.

1. Маловживані слова. Якщо вони присутні у словниках, але майже не вживаються на практиці, то це не буде помилкою. Але стаття передусім має бути зрозумілою для звичайного носія мови — не треба змушувати читача паралельно зі статтею читати словник.
2. Невживані та неправописні альтернативні форми. Наприклад, написання за скрипниківкою.
3. Неусталені неологізми та нещодавно запозичені слова
4. Вигадані слова, вирази, терміни, дослівні переклади та кальки іншомовних слів

Звісно, існує багато ситуацій, коли маловживане, неусталене або вигадане слово (вираз, термін) може бути єдиним способом означити об'єкт або явище. Але такі слова ніколи не мають вживатись замість наведених у попередньому списку. Створення нових слів/термінів або переозначення наявних є оригінальним дослідженням, тож до цього слід ставитись дуже обережно та використовувати лише у крайніх випадках, а в разі вимушеного створення нового терміна варто поставити шаблон {{уточнити термін}} або {{уточнити переклад}}.

Виправляти мовні помилки можна та необхідно. Якщо немає сумніву в хибності форми — будьте рішучими! Завжди добре виправити типову орфографічну або пунктуаційну помилку, замінити жаргонне слово словниковим абощо. Або помилки щодо милозвучності, друкарські помилки, пунктуаційні помилки, неузгодженість відмінків, родів абощо.

Але якщо впевненості немає, то перед тим, як стверджувати, що деяка форма є помилковою, треба знайти тому підтвердження. Поглянути в таких джерелах, які наведені у списку «Варто вживати», поглянути правописні норми або фахові рекомендації.

Якщо термін виглядає хибно та для нього не наведено посилань, або ви є фахівцем або знайомі зі справжнім терміном — можна його виправити. А ще краще — запитати автора оригінального терміна, чи може він підтвердити джерелами такий вираз.

Українська мова справді суттєво зросійщена внаслідок окупації, тож позбутись російського впливу та запозичень є справедливим бажанням. Однак, у цій потребі розвивати українську мову та українську Вікіпедію легко можна дійти до крайнощів — тож ніколи не можна забувати про мету Вікіпедії та про те, чим вона не є.

ВП:НЕСЛОВНИК стверджує, що Вікіпедія не є порадником щодо слововжитку й не має на меті навчити читача говорити «правильніше», ніж того вимагає ВП:МОВА. Вікіпедія тільки відображає наявну мовну реальність, але в жодному разі не створює альтернативну, з «більш українською» українською мовою. Справді, мовна реальність є неоднорідною та доволі зросійщеною — але Вікіпедія не є першоджерелом знань, лише узагальненням наявних.

Найгірше, що можна заподіяти щодо мови — зробити її недоступною для читача (див. ВП:МОВА). Заміна зрозумілої та нормативної (навіть якщо воно потенційно має російське походження) форми на користь маловживаної питомої (або гадано питомої) лише відлякає посполитого користувача, який піде читати статтю зрозумілішою російською.

Особливо це стосується наукової термінології, яка ще більш зросійщена за повсякденну мову. Але термінологічні зміни йдуть від науковців, укладачів енкциклопедій і словників, ДСТУ, законів тощо. Навіть якщо деяке слово загалом не рекомендоване до вжитку, воно може мати інше значення у певній галузі. Не розумієте нюанси значень — краще утримайтесь.

Доведення того, що певна конструкція невластива українській мові або певне слово є запозиченим з російської — складна наукова робота, якою мають займатись фахівці. Наприклад, слово, яке видається російським, може бути праслов'янським або праіндоєвропейським. Або ж запропоноване «більш питоме» слово може виявитись не більш питомим, а так само запозиченим.

Отже, російське походження чогось або невластивість чогось в українській мові — дуже серйозні звинувачення, які мають посилатись на серйозні докази. Редагування або ведення дискусії з такими твердженнями без доказів є неконструктивним, а часом і деструктивним. Втім, у простих випадках можна спробувати перевірити самостійно.

Але доведення характе́рності не завжди необхідне: оскільки лінгвістика є дескриптивною наукою, то найкращим доказом характерності є широкий вжиток у надійних джерелах. Прикладами, коли характерність варто доводити — це терміни, неологізми, фемінітиви абощо. Щодо останніх, то їх творення стало новою тенденцією, новою нормою в сучасній мові, але безсистемне творення нових слів може бути порушенням ВП:ЖОД.

Коли деякі користувачі дізнаються, що українській мові менш характерний пасивний стан, ніж англійській і російській, вони часто максимізують це уявлення та намагаються виправити його всюди, де тільки це можливо.

Часто справді за радянською звичкою українці надмірно канцеляризують мову з нагромадженням пасивних і безособових форм. Коли таке речення важко прочитати — сміливо прибирайте канцеляризми.

Але не забувайте, що пасивний стан все ж питомо присутній в нашій мові та є дуже важливим інструментом — він наголошує на властивості або дії замість виконавця. «X зробили Y» та «Y було зроблено X» ставлять різні пріоритети, що зазвичай неважливо в публіцистичному, розмовному та художньому стилі, але може бути зрозумілішим для енциклопедичного. Не прибирайте пасивний стан там, де він не є надмірним.

Попри те, що мовний пуризм поширений і завдає більше клопоту через агресивніше просування, надмірний мовний консерватизм однаково шкідливий і для нього діють усі ті самі принципи, що наведені вище — просто у зворотний бік.

Не замінюйте питомі слова на звичніші особисто вам форми без суттєвих аргументів. Не прибирайте фемінітиви, які утворені типовим чином або є широко вживаними. Не прибирайте «ґ», якщо вона дозволена правописом і не додана неконсенсусно.

В інтернеті повно рекомендацій щодо того, які форми є більш бажаними (ой, ні, правильно «бажанішими»). Зокрема, класичними є «Як ми говоримо», уроки мовлення в газеті «Хрещатик», словники Караванського, блоги Пономарева, Авраменка та інших мовознавців. А якщо розглянути особисті блоги в різних медіа, YouTube тощо, то їх виявиться більше ста (ой, «понад сто»).

Сміливо користуйтесь різними рекомендаціями, але не сприймайте їх за святу єдиноправильну істину. Науковий підхід не передбачає сліпої віри, він передбачає докази та плюралізм теорій. Кожну рекомендацію слід вважати за один із варіантів, але не як єдиний правильний варіант — бо існують і протилежні рекомендації та погляди. Наприклад, можете переглянути критику Антоненка-Давидовича від мовознавця й перекладача Остапа Українця, щоб розуміти, наскільки все складніше.

Наприклад, Антоненко-Давидович жив у часи, коли не було корпусів, а словники відставали на десятки років. Пономарів був прихильником правопису 1999 року, але його неухвалення є демонстрацією того, що наукова спільнота мала інші погляди. Авраменко, Васильєва та Фаріон зазнають критики, бо вони не єдині мовознавці, просто, можливо, більш медійні за більшість інших.

Вікіпедії не принципово, яка форма є «більш українською»: якщо вираз/форма є у словниках, не заборонена правописом, або зустрічається у класиків української літератури або фаховій термінології, то вона майже напевно є припустимою. Не виправляйте такого без справжньої потреби, оскільки це слід вважати просуванням власної думки (див. Вікіпедія:Тенденційні редагування та ВП:НЕТРИБУНА) та може розпочати війну редагувань.

Якщо ваші погляди на мову більш прогресивні або пуристичні, ніж погляди широкого загалу — це ваше право та ваш стиль. Ви можете використовувати в ваших текстах весь наявний арсенал рекомендацій, будь-яку припустиму лексику, писати мовою Шевченка.

Але не виправляйте одне правильне на інше правильне! Редактори можуть мати інші погляди на українську мову і мають на це повне право. Тож усе, що не є порушеннями нормативної мови, є припустимим.

Однак, коли цілком припустимо замінити одне на інше:

• для наближення цитати до оригіналу
• цього абсолютно вимагає контекст для зрозумілости
• ви ґрунтовно вичитуєте або перебудовуєте статтю / розділ і оригінальний текст уже не дуже важливий
• речення містить мішанину стилів і ви просто приводите їх до спільного вигляду

Нижче наведено типові випадки тенденційних редагувань, які шкодять зрозумілості:

• Заміни штибу ефір → етер, Афіни → Атени, Ґрант → Грант є сумнівними, оскільки варіанти прямо дозволені правописом як рівні. Подібно сумнівними є заміни усталених і зрозумілих запозичень на їхні відповідники: легенда → переказ, десерт → смаколик, сенсор → давач.
• ред. № 39666409 — заміна зрозумілої та нормативної форми (хоча й нерекомендованої деякими мовознавцями) форми на дуже рідковживану.
• ред. № 41436367 — заміна «у вузькому сенсі» на «зокрема», що спотворює поділ означення на кілька частин та створює уявлення, що означення цілісне.
• Вікіпедія:Перейменування статей/Голубий Ніл → Блакитний Ніл — приклад номінації, де питоме слово необґрунтовано називають росіянізмом замість п'ятихвилинного пошуку за очевидними джерелами.

• Довідка:Перевірка слів