Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Австро-німецьких військ контроль 1918

АВСТРО-НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬК КОНТРОЛЬ НАД ТЕРИТОРІЄЮ УКРАЇНИ 1918

— військ. контроль над тер. України, здійснюваний армійськими підрозділами Німеччини та Австро-Угорщини протягом берез.—листоп. 1918. Був вирішальним чинником перебігу тогочасного внутрішньо- та зовнішньополіт. життя України.

Відчуваючи хиткість і непевність свого становища у протиборстві з прорад. силами, уряд Української Народної Республіки звернувся 12 лют. 1918 до нім. сторони з проханням ввести на тер. України нім. війська, з допомогою яких укр. уряд сподівався зберегти державність, розв’язати деякі проблеми держ. буд-ва.

Маючи свої інтереси в Україні (а саме — вивезення з її тер. різних товарів, продовольства та сировини), нім. уряд відразу відгукнувся на прохання укр. сторони ввести до України війська. 18 лют. 1918 нім. війська почали просуватися на тер. України. 27 лют. їх підтримали частини австро-угор. армії. Заг. кількість нім. і австро-угор. військ становила 450 тис. солдатів та офіцерів. В авангарді нім. підрозділів йшли нечисленні укр. військ. частини. До кінця квіт. 1918 вся тер. України опинилася під контролем нім. та австро-угор. армій. На сх. окупаційна зона була обмежена лінією Батайськ (нині місто Ростовської обл., РФ) — Дон—Сіверський Донець—Дьогтево—Осиповка—Новобіла (нині село Новопсковського р-ну Луган. обл.)— Валуйки (місто Бєлгород. обл., РФ)—Грушевка—Бєлгород—Суджа—Рильськ (нині обидва міста Курської обл., РФ). До сфери впливу Австро-Угорщини (за домовленістю від 29 берез. 1918 між нім. та австро-угор. сторонами) входили частина Волин., Подільська, Херсон. та Катериносл. губ. Управління й експлуатація вугільних і металургійних регіонів були обопільними. Решту губ. і Крим займали нім. війська. Залізничний і водний транспорт на всій тер. України перебував під контролем нім. командування.

У зверненні Українська Центральна Рада11 берез. 1918 до укр. народу та заяві представників союзного командування в Україні військ. присутність іноз. д-в трактувалась як дружня акція допомоги, наголошувалось на невтручанні німців у внутр. справи України.

Командування нім. і австро-угор. військ досить швидко зрозуміло слабкість УЦР та безперспективність, з його погляду, співпраці з нею. Нездатність УЦР керувати внутрішньополіт. ситуацією в Україні та виконати обіцянки щодо постачання центр. д-в хлібом і сировиною спричинила те, що нім. і австро-угор. командування почало активно й безпосередньо втручатися у внутр. справи УНР. Наказ головнокоманд. нім. військами ген.-фельдмаршала ЕЙХГОРН (Eichhorn) Герман фон від 6 квіт. 1918 у справі засіву полів, виданий без попереднього узгодження з укр. урядом, був втручанням у внутр. справи УНР, так само, як і наказ від 25 квіт. щодо запровадження в Україні нім. військ.-польових судів. 23 квіт. 1918 між УНР та Німеччиною і Австро-Угорщиною укладено госп. договір. Україна брала зобов’язання поставити центр. д-вам 60 млн пудів зерна, 400 млн штук яєць, значну кількість ін. продовольства й сировини. Зі свого боку, нім. і австро-угор. сторони мали постачати в Україну с.-г. машини та паливо. В умовах присутності іноз. військ на тер. України такі відносини не могли бути рівноправні. Частину сировини й матеріальних цінностей нім. і австро-угор. війська вивозили з України як військ. здобич.

При безпосередній підтримці нім. командування 29 квіт. здійснено держ. переворот (див. ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ 1918), наслідком якого стало усунення УЦР й проголошення Української Держави. Вирішальним чинником і опорою існування режиму П. Скоропадського були нім. та австро-угор. війська.

Австро-нім. військ. контроль над тер. України, крім негативних, мав для України й позитивні наслідки. Австро-нім. війська були підпорою встановленого в Україні держ. ладу, певною мірою перешкоджали здійсненню великодержавницьких планів і соціально-економічних експериментів більшовиків в Україні і в цьому сенсі виконували роль стабілізуючого фактора. Німеччина, згідно з 4-ю ст. Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного Союзу 3 березня 1918, наклала на Росію примусові зобов’язання щодо визнання за Україною права на самовизначення, чинності влади УЦР, умов мирного договору УНР з центр. д-вами, укладення укр.-рос. мирного договору, звільнення укр. тер. від формувань Червоної гвардії тощо.

З поразкою Німеччини у Першій світовій війні австро-нім. війська були виведені з тер. України після листоп. 1918. В результаті прогетьманського повстання 1918 влада в Україні перейшла до ДИРЕКТОРІЯ УНР.