Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Бароко

БАРОКО

– один із стилів мист-ва в історії європ. к-ри, співвідносних стилю світосприйняття і мислення, зрештою, стилю життя. Б. проявилося не лише в літ. й мист-ві, а й в ін. сферах духовної к-ри: філософії, науці, історіографії, педагогіці тощо, що дає змогу кваліфікувати його і як епоху культури.

Все ще поширеним є розуміння Б. як породження кризи Відродження (Ренесансу), що визріла під кін. 16 ст. Той світ, що проєктувався ідеологемою ренесансного гуманізму як впорядкований і гармонійний, обернувся ірраціональним хаосом, а людина – суперечливою істотою, роздвоєною між добром і злом. Але ця криза знайшла своє вираження не в Б., а в ман’єризмі, проміжній течії між ренесансом і Б., що поширилася на Зх. наприкінці 16 – поч. 17 ст. Б. ж було спробою нової інтеграції духовної к-ри, нового ідейного й худож. синтезу, але вже на ін., не ренесансній, світоглядній і естетико-худож. основі. Не раціоналізований ренесансний антропоцентризм, що переходить в обожнення людини, а таємничість світу (трансцендентно-містична парадигма буття) становить цю основу. Б. «розімкнуло в безконечність» світовідчуття людини, відкрило загадкові глибини як зовн. фіз., так і внутр. духовного світу, в осягненні яких ірраціоналізм, містичні осяяння поєднуються з логічністю і науковістю.

Б. як епосі духовної к-ри притаманні свої особливі риси, що тією чи ін. мірою проявляються в різних його варіантах. Насамперед це універсальність, потенційна спрямованість до масштабності, всеохоплюваності в репрезентації феноменів буття. У філософії це проявилося у творенні універсальних філос. систем 17 ст. від Т.Гоббса до Г.Лейбніца. Якщо ренесансна історіографія практикувала біографії, локальні історії міст, регіонів тощо, то барокові історики виходять на глобальні обшири часу й простору, пишуть твори в кілька десятків томів, прагнучи охопити історію як нескінченний динамічний процес. В літ. й мист-ві це прагнення проявляється як на сюжетно-тематичному рівні, так і в структурі образів та композицій, що тяжіють до безконечності.

Наступною знаковою рисою барокового стилю мислення й творчості є динамізм. Як показав ще швейцарський мистецтвознавець Г.Вельфлін, на противагу ренесансу з його величавими й гармонійними, але статичними образами й композиціями, Б. відзначається внутр. напругою і динамікою. Світ Б. – це світ, що не знає спокою, його атрибутивні якості – спонтанний рух, мінливість, метаморфози. Фундаментальною рисою Б. є також тяжіння до контрастів та антитез як формальних, так і семантичних – миті й вічності, краси й потворності, духовності й чуттєвості, життя й смерті тощо. Люди часів Б. жили у світі, де, кажучи словами В.Шекспіра, «розпалася гармонія», у світі контрастів і антиномій, що мислилися ними як буттєва норма і водночас як естетичний принцип, що реалізовувався в поетиці контрастів.

Стильова домінанта Б. – метафоричність, доведена до своє- рідної системності. В метафорі доба Б. вбачала і модель світу, і засіб його пізнання. Для Б. сутність речей і явищ уже не в самих речах і явищах, а в зв’язках і співвідношеннях між ними. Іспанський теоретик Б.Б.Грасіан-і-Моралес наголошував у трактаті «Дотепність, або мистецтво ума» (1648), що осн. завданням «ума» є виявлення зв’язків між речами і явищами, особливо тих, що не лежать на поверхні, а той засіб, з допомогою якого реалізується це завдання, він вбачав у метафорі. В к-рі Б. стверджується принципово новий підхід до метафори, з орнаменту худож. мови вона перетворюється на її найконструктивніший елемент, виступає вже не окрасою стилю, а вираженням самої суті зображуваного. Вважається, що вона є ключем до пі- знання сущого. Розробляється своєрідна ієрархія метафор, яку вінчає т. зв. Символічна метафора, що виражає таємничі зв’язки світового цілого.

Б. характеризується також устремлінням до посиленої емоційної дії. Барокові мислителі й митці не визнавали спокійної споглядальності, вони прагнули захоплювати й вражати читачів (глядачів), викликати у них потрясіння, афект. Однак стиль Б. субстанційно не є виключно емоційним, він настільки ж емоційний, як і інтелектуальний. Через нього здійснювався вплив на свідомість і розум. З цим пов’язана не тільки «винахідливість ума», а й пишна декоративність Б., його знамениті «перебільшення» й «надмірності».

У добу Б. продовжувався розпочатий Відродженням бурхливий розвиток усього ансамблю мист-в – арх-ри, скульптури, живопису, музики, літ. тощо. Зберігається й пріоритетність у цьому ансамблі образотворчого мист-ва, представленого такими великими митцями, як М.Караваджо, Дж.Берніні, Д.Веласкес, Б.Мурільо, П.Рубенс, А.ван Дейк, Г.Рембрандт та ін. Б. є принципово новим етапом і високим злетом музики, це час К.Монтеверді й А.Вівальді, Г.Генделя і Й.Баха. Воно є також однією з яскравих епох європ. літ. Найпотужніше проявилося в іспанській літ., у творчості П.Кальдерона, Ф.Кеведо, Тірсо де Моліни, Х.Аларкона та ін. письменників.

В історії європ. к-ри доба Б. знаменна й тим, що в цей час набувають значного розвитку інтеграційні процеси континентального масштабу. Йдеться про процеси зближення к-р «латинської» Європи й візантійсько-слов’ян., двох «дочірніх» (визначення А. Тойнбі) і водночас відмінних цивілізацій, що склалися в середньовіччі, відгалузившись від спільного кореня – антич. цивілізації та її пізнього породження – християнства. Зокрема, Б. стало першим спільним «великим стилем» всієї європ. худож. к-ри, якими не були ні готика, ні ренесанс. Як відомо, ренесанс розквітнув у «латинській» Європі й лише спорадично проявився на правосл.-слов’ян. Сх.

На правосл.-слов’ян. Сх. Б. найраніше сформувалося і набуло найзначнішого розвитку в Україні. В 2-й пол. 17 – 1-й пол. 18 ст. Київ став центром барокової к-ри, звідки її впливи ширяться як в пн.-сх. напрямку, на Росію, так і в пд.-зх., на Балкани. Тоді ж розширюються міжнац. відносини укр. к-ри. Як і раніше, вона входить до правосл.-слов’ян. регіону, але для її поступу дедалі більшого значення набувають зв’язки з польс. і зх.-європ. к-рами.

Б. було наднац. стилем, але наділеним специфічною пластичністю, здатністю «пристосовуватися» до нац. і регіональних умов і традицій. Воно характеризується численністю модифікацій і строкатістю нац. і регіональних варіантів. Б. катол. Пд. Європи істотно відрізняється від Б. протестантської Пн., але особливою своєрідністю відзначається Б. правосл. Сх., зокрема укр. Його фундаментальна відмінність полягає в тому, що укр. і загалом правосл.-слов’ян. барокова к-ра була к-ра несекуляризована, їй не передувала розвинена ренесансна к-ра, як це було на Зх. Все правосл.-слов’ян. Б. здебільшого неперервно пов’язане з середньовічною к-рою, яка тут не знала розриву. Ренесанс не був для нього одним із базових складових, певні ренесансні елементи й інтенції входили в нього гол. чин. синхронно, в процесі розвитку.

Ця фундаментальна особливість укр. Б. наочно розкривається на його змістовому рівні, в домінуванні духовної (в сенсі реліг.-церк.) тематики. На цьому рівні воно здебільшого ще вписується в контекст середньовічної к-ри, але зазнає дедалі сильніших впливів новочасної к-ри.

Цілком виразно й системно належність укр. Б. до європ. проявляється на формальному рівні укр. барокової літ. й мист-ва. Ще одна його фундаментальна особливість полягає в тому, що переважно традиційний духовний зміст знаходить вираження в новій худож. мові. Загалом стилеві укр. Б. притаманні всі заг. риси Б. В ньому культивувалися ускладнена метафоричність і символі- ка, контрасти й антиномії, оксюморони, риторичні фігури, ем- блематика тощо. Цей стиль цілком виразно проявляється в творах укр. письменників від І. Вишенського до Г. Сковороди, творчість яких є вищим і універсальним вираженням к-ри укр. Б. Водночас в укр. бароковій літ. розпочинається формування жанрової системи, ідентичної європ. жанровій системі Нового часу, з підсистемами ліричних і драм. жанрів.

Література

Angiol A. Die Slowiscke barock welt. Leipzig, 1960; Барокко в славянских культурах. М., 1982; Українське літературне бароко. К., 1987; Українське бароко та Європейський контекст. Архітектура. Образотворче мистецтво. Театр і музика. К., 1991; Українське бароко. Матеріали I конгресу Міжнародної асоціації україністів. К., 1993;
Макаров А. Світло українського бароко. К., 1994;
Ушаков Л. Світ українського бароко. Х., 1994.