Вікіпедія:Проєкт:Невідомі герої нової війни/Єськов Сергій Володимирович

Сергій Володимирович Єськов
Сергій Володимирович Єськов;
Загальна інформація
Народження	7 квітня 1992 (33 роки); м. Карлівка, Полтавська область
Військова служба
Роки служби	2014
Приналежність	Україна

Сергій Володимирович Єськов (нар. 7 квітня 1992(19920407), м. Карлівка Полтавської області) — український військовик, механік-моторист (2014) десантного корабля «Костянтин Ольшанський».

Життєпис

Ранні роки

Народився 7 квітня 1992 року в сім'ї електромеханіка високовольтних ліній Володимира Федоровича Єськова та Віри Євдокимівни Єськової. Названий на честь свого прадіда Сергія, який був донським козаком. У сім'ї також є дочка Юля.

З 1987 по 1992 рік родина проживала на півночі Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області. Перед народженням Сергія сім'я переїхала до Карлівки.

Навчання

У 1999 році пішов до першого класу середньої школи в Московській області. У грудні того ж року сім'я повернулась до Карлівки і хлопчик навчався спочатку в ЗОШ № 2, а з 3-го класу — у Карлівській гімназії імені Ніни Герасименко. Мріяв побачити море та мандрувати світом. Тому й об'єднав два прагнення, вступивши до Морехідного училища ім. О. І. Маринеска ОНМА в Одесі. Серйозно зайнявся боксом, майстерністю володіння кортиком. Добре вивчив англійську, особливо технічну, мову.

Служба на флоті

В листопаді 2013 року розпочав службу механіком-мотористом на десантному кораблі «Костянтин Ольшанський» на контрактній основі. Був серед 21 членів екіпажу (16 офіцерів і 5 матросів) зі 128, які були на борту, коли 24 березня близько 18:07 год росіяни штурмом захопили корабель. Днем раніше більшість членів екіпажу зійшла на берег, не перейшовши на сторону Росії^[1].

Сили були нерівними. Росіяни кидали світлошумові гранати, стріляли з автоматів у повітря. Дали нам після захоплення 24 години для роздумів і прийняття рішення. Потім під звуки гімну України у нашому виконанні Державний прапор було спущено, ми зійшли на берег…^[2]

— розповів по телефону сам Сергій.

З тих героїв, що не перейшли на бік ворога і тримались до останнього, лише четверо були з материкової України. Вони мали намір триматись до кінця^[3].

«Опинившись у ворожому оточенні, без шматка хліба і копійки в кишені, Сергій чи не вперше попросив про допомогу. Світ не без добрих людей, нагодували, випрали одяг, допомогли грошима. Прибув синочок додому під ранок і замертво упав у ліжко…»

— згадує мама Віра Євдокимівна.

Коли у райвійськкоматі не змогли вирішили, якого статусу надати Сергієві, поїхав до Києва. Відповідь отримав у заступника міністра оборони. Відвідав Майдан і відбув до Одеси, де служить на катері, який захищає підступи до Одеси.