Вільний Володимир Микитович

Вільний Володимир Микитович
Вільний Володимир Микитович
Народився	13 лютого 1921 ; Великомихайлівка, Великомихайлівська волость, Олександрівський повіт, Російська імперія
Помер	2 жовтня 1981 (60 років) ; Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Київ
Країна	Українська РСР; СРСР
Діяльність	письменник, перекладач
Alma mater	Київський педагогічний інститут імені Горького (1946)
Знання мов	українська
Мова творів	українська
Членство	Спілка радянських письменників України
Партія	ВКП(б)
Учасник	вторгнення СРСР до Польщі і німецько-радянська війна
Нагороди

Володи́мир Мики́тович Ві́льний (справжнє прізвище Волчко́в; 13 лютого 1921, Великомихайлівка — 2 жовтня 1981, Київ) — український радянський письменник, перекладач; член Спілки радянських письменників України з 1956 року^[1].

Життєпис

Народився 13 лютого 1921 року в селі Великомихайлівці (нині Синельниківський район Дніпропетровської області, Україна). Згодом сім'я переїхала в Межову, де його батько влаштувався мірошником. У школі відвідував літературний гурток, згодом при редакції районної газети «Зірка»^[2].

У 1939 році брав участь у Польському поході Червоної армії, після чого був залишений на роботі у місті Збаражі. Під час німецько-радянської війни — артилерист-розвідник, згодом — співробітник червоноармійської газети «Сталінський прапор»^[3]. Нагороджений орденом Червоної Зірки (29 вересня 1944), медаллю «За відвагу» (4 березня 1944)^[4].

Після демобілізації працював в газеті «Колгоспне село^[3]». Навчався на мовно-літературному факультеті Київського педагогічного інституту, який закінчив у 1946 році^[2]. Член ВКП(б) з 1950 року^[5].

Відвідав Грецію, Італію, Румунію, Туреччину, Францію, що стало підґрунтям для створення поетичних циклів^[1].

Помер у Києві 2 жовтня 1981 року^[1]. Похований у Києві^[2].

Сім'я^[2]

Дочка — Вільна Ярослава Володимирівна, доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Син — Волчков Олег Володимирович (1950—2010).

Творчість

Перші твори надруковані у 1940 році в журналі «Радянська література». Автор поетичних збірок, прозових творів, присвячених праці радянських людей, боротьбі за мир^[5]:

«Люблю життя» (1949, збірка віршів);
«Кобзар у Римі» (1951, поема)^[a];
«Світи, наше сонце» (1952, збірка віршів);
«Незабутні зустрічі» (1953, нариси);
«Молоді господарі» (1955, нариси);
«Волинь шахтарська» (1957, нариси);
«Дай руку, товаришу!» (1957, збірка віршів);
«Санта Лючія» (1957, поетичний цикл);
«Роси на квітах» (1959, збірка віршів);
«Серед степу широкого» (1959, нариси);
«Громи над Прутом» (1959, документальна повість);
«Дорога в Нагуєвичі» (1959, поема)^[b];
«Уклін Кобзареві» (1961, поетичний цикл);
«Твоє повноліття» (1962);
«Ти на світі одна» (1963, роман)^[c];
«Здрастуйте мамо» (1964, повість);
«По шевченківських місцях України» (1964, нариси);
«Сонячна соната» (1965);
«У Криворівні» (1966, поетичний цикл);
«Сонце на чолі» (1966, вірші);
«Ліричний наступ» (1968, збірка віршів);
«Так починалось кохання» (1969, повість);
«Не осуди даремно» (1970, повість);
«Червоний кінь» (1971, вірші для дітей та юнацтва);
«Житні гори» (1972, роман);
«Пісня ополудні: Вибр. поезії» (1972);
«Заповітне» (1974, збірка віршів);
«День нескінченний» (1974, повість);
«І лани широкополі…» (1974, збірка нарисів);
«Місто Тараса» (1975, вірші);
«Вогняні троянди» (1976, роман);
«Кому співають жайвори» (1976, роман);
«У Будапешті» (1977, поетичний цикл);
«Висока проба» (1978, роман);
«Неопалима совість» (1979, поезії);
«Острів у степу» (1980, роман);
«Років багряний листопад. Вибрані поезії» (1981).

Деякі твори перекладено російською, білоруською, естонською, казахською та іншими мовами^[1].

Переклав окремі твори П. Ангелова, Н. Зидарова, І. Радаєва, Пятруся Бровки, Муси Джаліля, Едуардаса Межелайтіса, О. Сафронова, В. Лубенса, Х. Єгалієва, К. Наумова, Р. Нехая та інших авторів^[1].