У фіналі чоловічого турніру Рафаель Надаль, 1-й номер рейтинг-листа і 2-й номер посіву, переміг 12-го сіяного Томаша Бердиха з рахунком 6–3, 7–5, 6–4. Це був його другий виграш Вімблдону і 8-й титул турнірів Великого шолома загалом[1].
Роджер Федерер був чемпіоном попереднього року, але Бердих вибив його у чвертьфіналі. Вперше від 2002 року Федерер не потрапив у фінал Вімблдону в одиночному розряді й удруге підряд програв у чвертьфіналі турніру Великого шолома. Перед першим програшем у чвертьфіналі Федерер 23 рази поспіль потрапляв у півфінал турнірів Великого шолома і програв лише три із тих поєдинків. Також уперше від 2003 року, коли Марк Філіппуссіс поступився Роджеру Федереру, інший гравець крім Надаля, Федерера або Енді Роддіка грав у фіналі Вімблдона.
Уперше за всю історію Вімблдону в одиночному чоловічому розряді не було жодного представника Англії, хоча Велику Британію представляли двоє гравців з Шотландії: четвертий номер посіву Енді Маррей і вайлдкард Джеймі Бейкер[2].
Матч першого раунду між Джоном Ізнером і Ніколя Маю встановив новий рекорд як найдовший матч в історії тенісу (і за часом і за кількістю геймів). Ізнер виграв той поєдинок, взявши останній сет з рахунком 70–68, після 11 годин і 5 хвилин гри упродовж трьох днів. Ці самі двоє гравців зустрілися в першому раунді Вімблдону наступного року, і на цей раз Ізнер переміг з рахунком 7–6, 6–2, 7–6.