Вірменський емірат
Вірменський емірат (аль-Армінія) або Остіканат Вірменія — васальна держава Омеядського, згодом Аббасидського халіфату зі столицею в Дабілі, яка утворилося внаслідок арабських завоювань на Кавказі. Спочатку охоплював землі колишніх царств Великої Вірменії, Іберії та Кавказької Албанії. Згодом з нього виокремлено Тіфліський емірат, емірат аль-Ран. Припинив існування у 885 році внаслідок повстань вірменського та грузинського народів. ІсторіяУтворенняПісля поразок Сасанідської Персії у війні з арабами протягом 630-х років марзпани Вірменії фактично стали незалежними, взявши титул ішханів (князів). Втім вже у 637 ішхан Вараз-Тіроц Багратуні зазнав поразки й визнав зверхність халіфа Омара. Вірменія стала автономним князівством в складі Халіфату, в який також увійшли всі вірменські землі які до цього належали Візантії. Але не всі вірменські феодали визнали владу арабів. Вони вступили в союз із Іберією та Кавказькою Албанією. У 639 році відбувся перший значний похід арабів на Кавказ, під час якого було захоплено стратегічно важливе місто Двін, яке було перейменовано на Дарбіль. Він став базою для подальшого арабського наступу, а в подальшому столицею Вірменського емірату. З 640 року Двін став резиденцією мусульманських правителів області Армінійа, що включала до свого складу, крім вірменських земель, також Іберію, Кавказьку Албанію і Баб аль-абваб (сучасний Дербент). Водночас неофіційно з'являється посада гахерец ішхана (головуючого князя). Друге проникнення арабів до Вірменії відбулося в 642—643 роках, а третє — в 650 році, коли були зайняті землі на північ від озера Ван. У 651 році ісламський загін увійшов на територію Вірменії з боку Кавказької Албанії. Правитель Вірменії, ішхан Теодорос Рштуні, який вів боротьбу за незалежність Вірменії від Халіфату, добровільно визнав владу мусульман в обмін на визнання його напівнезалежним князем Вірменії. Він пішов на цей крок, оцінивши переваги мирних пропозицій арабів, і уклав з намісником Сирії — Муавією ібн Абу Суф'яном договір, відповідно до якого Вірменія визнавалася залежною державою із зобов'язанням платити щорічну данину (з 3-річним відтермінування з часу укладання угоди) і надавати 50 тисяч вояків до армії Халіфату. З арабською допомогою Рштуні відбив атаки візантійців. Мусульмани в 655 році змогли взяти Феодосіополь (нині місто Ерзурум на сході Туреччини). У 655 році, скориставшись виступом частини вірмен проти Рштуні, останнього було повалено, а замість напівнезалежного князівства утворився Вірменський емірат. Перший його очільником став Худайфа ібн аль-Яман. У 657 внаслідок боротьби за владу в Халіфаті між халіфом Алі ібн Абу-Таліфом та Муавією ібн Абу Суф'яном більшість арабських військ залишили емірат. Цим скористалися візантійці, що за допомогою роду Маміконянів захопили усі його області. Фактично він припинив існування. У 661 році Муавія, що став халіфом, висунув вірменським князям ультиматум визнати його владу і відновити виплату данини. Щоб уникнути нової війни, князі були змушені поступитися. Візантія в свою чергу не змогла нічого протидіяти арабським військам, що знову зайняли більшість кавказьких земель та відновили Вірменський емірат. У 681—685 роках відбулося потужне повстання на чолі із Григором Маміконяном. Водночас на вірменські землі вдерлися хозари. Незважаючи на поразку повсталих халіфський уряд змушений був визнати посаду гахерец ішхана, яку обіймав Ашот Багратуні. РозвитокСпочатку тут не розташовувалися арабські залоги. Офіційно емірат утворено було рішенням халіфа Абд аль-Маліка у 701 році, який посилив владу центрального уряду. В адміністративних цілях араби об'єднали весь Південний Кавказ в велику провінцію під назвою аль-Армінія. Намісництво було названо Армінія, оскільки в її складі домінували вірменські землі. У 703—705 роках араби придушили повстання вірмен на чолі із Смбатом VI Багратуні. Слідом за цим в найбільших містах провінції розмістили війська. Втім до 720-х років точилася боротьба за північну частину Кавказької Албанії, царям якої допомагали хозари. У 732 році, намагаючись здобути підтримку вірмен Ашоту Багратуні було надано титул «ішхану ішханац» (князь князів), що збільшило автономію місцевих феодалів та послабило владу еміра. З 690-х років рід Багратуні утримував титул князя князів. У 736 році з нього виокремлено Дербентський та Тіфліський емірати. У 730—740-х роках східні області емірату були місцем численних битв та протистояння Хозарського каганату і Омеядського халіфату. Водночас Візантія зупинила наступ на свої володіння у Малій Азії армій Халіфату. Скориставшись боротьбою Омеядів та Аббасидів в еміраті 744 року повстали нахарари на чолі з Григором II Маміконяном. Але це повстання було придушено у 750 року. Натомість ліквідовано привілеї та збільшено податки, що спричинило ще більше невдоволення, яке зрештою призвело до нового повстання у 774 році на чолі із родом Маміконянів. Але його також було придушено у 775 році. Протягом 780-х років фактично виокремилася північна частина емірату — аль-Армінія II (Джурзан) з центром в Уджармі, колишній столиці Іберії. Водночас з емірату виокремлено нову провінцію відому як Арран (ар-Ран) чи аль-Армінія I. Її столицею стала колишня столиця Кавказької Албанії — Барда. Протягом 770-х років тут відбувалися процеси арабської колонізації та ісламізації місцевого населення. Спротив чинили лише князі Гардмана та Лакза, яких підтримували хозари. Лише у 810-х роках арабам вдалося їх перемогли та включити усі області колишньої Кавказької Албанії до аль-Армінії I. У 810-х роках було придушено чергове повстання, викликане спробою звільнитися від арабської влади під час боротьби за трон між аль-Аміном та аль-Мамуном. Після цього на тривалий час було зміцнено владу над еміратом. Разом з тим значний вплив набули вірменські роду Багратуні та Арцруні й мусульманський — Суламідів. ЗанепадДо середини IX ст. посилилися центробіжні тенденції в середині Аббасидського емірату, де фактично утворилися незалежні держави Саманідів, Тулунідів, Ідрисідів. Водночас посилилися грузинські та вірменські князі, а Візантійська імперія перейшла у наступ. У 850 році було придушено чергове вірменське повстання. Втім у війні 860—863 років Візантія здобула значну перемогу, вдершись до Вірменського емірату. В цей час з емірату виокремилася кайситська держава в Манцикерті. У 873 році значні зусилля халіфату були спрямовані проти Візантії, що почала потужну військову кампанію. Це спричинило активізацію антиарабської діяльності князя князів Ашота Багратуні, який з 877 року постійно виступав проти емірів халіфа на Кавказі. В цей час емірат зменшився до області навколо Двіну, охоплюючи області між озерами Ван і Севан. Зрештою у 884 році Вірменський емірат припинив своє існування. ТериторіяЕмірат складався з 3 частин: Армінії I (власне Вірменії, площею 144602 км²), Армінії II (Джурзан-Картлі, площею 38988 км²), Армінії III (Арран і Албанія, площею 87441 км²). Загальна площа становила 271032 км². На початку IX ст. мешкало 1,5 млн. осіб. УстрійКерували спочатку еміри або вали, яких згодом стали називати титулом остікани. Їх ставка знаходилася в Дабілі (Двіні). Втім роль еміра обмежувалася питаннями оборони і збору податків. Здебільшого емірат керувався у поєднанні з місцевими князями (нахарарами), а потім гахерец ішханами (головуючими князями). Еміри підпорядковувалися наміснику Кавказу (туди також входили провінції Азербайджан та Джазіра), що походили з правлячої династії. З кінця 780-х років постійні повстання в еміраті та війни Халіфату з сусідами спричинили короткочасність прибування емірів (остіканів) на своїй посаді, їх часту заміну. ЕкономікаМонета карбувалася в Двіні. Вірмени були змушені виробляти додаткові товари і продукти на продаж. Усі ці процеси стимулювали розвиток економіки Вірменії і розвиток міст, як центрів торгівлі. З 701 року щорічна данина становила 100 000 дирхемів. З 750 року — 13 млн дирхемів, з 860 року — 4 млн дирхемів. Еміри
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
