Вітгефт Вільгельм Карлович

Вільгельм Карлович Вітгефт
рос. Вильгельм Карлович Витгефт
Народження	14 жовтня 1847(1847-10-14) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	10 серпня 1904(1904-08-10) (56 років) Жовте море загиблий у бою
Країна	Російська імперія
Приналежність	Російська імперія
Рід військ	Російський імператорський флот
Освіта	Морський кадетський корпус
Роки служби	1868—1904
Звання	контрадмірал
Командування	Dmitrii Donskoid, Oslyabyad і First Pacific Squadrond
Війни / битви	Російсько-японська війна, оборона Порт-Артура і Битва на Жовтому морі
Нагороди
Вітгефт Вільгельм Карлович у Вікісховищі

Вільгельм Карлович Вітгефт (рос. Вильгельм Карлович Витгефт; 2 (14) жовтня 1847(18471014), Одеса — 28 липня (10 серпня) 1904, Жовте море, панцерник «Цесаревич») — російський контрадмірал.

Вільгельм Вітгефт народився 14 жовтня 1847 року в місті Одеса. Після закінчення Морського кадетського корпусу в 1868—1869 роках на кліпері «Вершник» здійснив перехід на Далекий Схід.

У 1870 році був проведений в мічмани, закінчив курси стрілецької та військово-гімнастичної шкіл. З 1873 року — лейтенант.

У 1875—1878 роках закінчив курс наук в Навчально-артилерійському загоні та Мінному офіцерському класі, служив мінним офіцером на кораблях Навчально-артилерійського та Навчально-мінного загонів Балтійського моря.

З 1885 року — капітан 2 рангу, командував канонерським човном «Гроза» (1885), потім був інспектором робіт у портах Морського технічного комітету, помічником головного інспектора мінної справи, займався випробуваннями мінного озброєння. У 1889 році він їде в довге відрядження за кордон, для того, щоб самому вивчити сучасно західну мінну зброю і підводний флот.

З 1892 року Вітгефт командував мінним крейсером «Воєвода», в 1894 році — крейсером II рангу «Верхівець» на Балтиці. У грудні 1894 року був проведений капітанами 1-го рангу.

У 1895 році — завідувач міноносців та їх командами на Балтійському морі, потім командував на Далекому Сході крейсером I рангу «Дмитро Донський», з 1898 року — ескадреним броненосцем «Ослябя».

26 жовтня 1899 року призначений виконувачем посади начальника морського відділення штабу головного начальника та командувача військ Квантунської області та морськими силами Тихого океану. Вироблений у грудні 1899 року за заслуги в контрадмірали. Нагороджений орденом Святого Станіслава 1-го ступеня з мечами за участь у придушенні боксерського повстання 1900 року.

Так само у 1900 році Вітгефт звернувся з доповідною запискою до командувача морських сил на Тихому океані з приводу розвитку підводного флоту. У записці він писав:

«Питання про підводних човнів на цю мить часу настільки просунулося вперед, до найкоротшого рішення, що почало привертати до себе увагу всіх флотів світу. … У цьому питанні російський флот йшов попереду інших флотів світу і, на жаль, з різних причин зупинився після завершення перших більш-менш вдалих дослідів та експериментів у цій галузі»

Як експеримент Вітгефт попросив встановити торпедні апарати на застарілих підводних човнах Джевецького зразка 1881 року, що мають педальний привод, і просив послати човни на Далекий Схід, де назрівав конфлікт із Японією^[1].

З лютого 1903 року — начальник морського штабу намісника на Далекому Сході. На цій посаді за вказівкою намісника Євгена Алексєєва розробив план морської війни з Японією, який виявився вкрай не вдалим і не враховував реальної обстановки^[2].

Після початку російсько-японської війни 3 квітня 1904 року призначений начальником морського похідного штабу намісника (за званням головнокомандувача флотом в Тихому океані), з 22 квітня виконує посаду старшого флагмана і командувача 1-ї Тихоокеанської ескадри.

Вільгельм Карлович Вітгефт загинув на броненосці «Цесаревич» у битві з японським флотом 28 липня під час бою в Жовтому морі при переході групи російських кораблів під його командуванням з Порт-Артура до Владивостока.

• Імператорський Орден Святої Анни 2-го ступеня (1893);
• Імператорський Орден Святого Володимира 4-го ступеня (1893);
• Імператорський Орден Святого Володимира 3-го ступеня (1898);
• Імператорський і Царський Орден Святого Станіслава 1-го ступеня з мечами (1901).

• Срібна медаль «У пам'ять царювання імператора Олександра III» (1896);
• Бронзова медаль «За працю у першому загальному переписі населення» (1897);
• Срібна медаль «У пам'ять коронації Імператора Миколи II» (1898).

• Орден Спасителя командорський хрест (Греція) (1896);
• Орден Вранішнього Сонця 2-го ступеня (Японія) (1902)
• Орден Корони (Пруссія) (1902).

Син — Григорій (1877—1904), поручник 32 драгунського Чугуївського полку;

Син — Олександр Вітгефт 1-й (1879—1965), капітан 2 рангу, учасник російсько-японської війни. Емігрував в 1920 році в Естонію, потім з 1939 року жив в Німеччині^[3];

Син — Володимир Вітгефт 2-й (1885—1917^[4]), капітан 1-го рангу, Георгіївський кавалер;

Дочка — Олена (1875—1966), дружина корабельного інженера, старшого помічника суднобудівника Санкт-Петербурзького порту Р. М. Лов'ягіна^[5].

• Ловягин Р. М. Витгефт Вильгельм Карлович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Список лицам, состоящим в морском ведомстве и флота адмиралам и штаб-офицерам. — СПб., 1904.
• Киличенков А. А. Адмирал Витгефт: адмирал, погубивший эскадру. Сайт Российского государственного гуманитарного университета. Архів оригіналу за 9 березня 2013. Процитовано 1 березня 2013.