Вітіс Вілюнас
Вітіс Вілюнас (Вілюнас Вітіс Казіса (Казісович), лит. Vytis Viliūnas; *19 липня 1944, Паневежис — †10 листопада 2011, Вільнюс) — литовський, радянський і російський вчений-психолог, доктор психологічних наук, професор психології у Московському державному університеті імені Ломоносова, Вільнюському університеті, Університеті Вітовта Великого, Вільнюському педагогічному університеті[1][2]. , Шяуляйському університеті. БіографіяВітіс Казісович Вілюнас народився 19 липня 1944 року в невеликому литовському місті Паневежис. Після закінчення школи і служби в армії поступив на Факультет психології Московського державного університету імені Ломоносова, який закінчив у 1970 році. У 1973 році закінчив аспірантуру Московського державного університету імені Ломоносова. В 1974 році захистив кандидатську дисертацію «Психологічний аналіз емоційних явищ» (науковий керівник — професор Леонтьєв Олексій Миколайович). 1990 року захистив докторську дисертацію «Психологічні механізми розвитку мотивації», в якій дослідив проблеми психології мотивації й емоцій, а також описав регулятивне значення психіки і природні передумови психіки людини. З 1973 року — викладач, а з 1992 року — професор кафедри загальної психології Московського державного університету імені Ломоносова. Загальний викладацький стаж його роботи в університеті склав майже 40 років. Був одним з керівників Товариства литовської культури в Москві[3].
Після тривалої хвороби помер 10 листопада 2011 року у м. Вільнюсі.[4] Наукова діяльністьОсновні напрямки наукових досліджень — суб'єктивні переживання людини, суб'єктивна реальність. Дослідив феноменологію емоцій та обґрунтував можливість використання феноменологічних даних у побудові теорії емоцій. Виявив двоїсту будову емоційних явищ, що включають емоційні переживання й відображення об'єктивного змісту, який "забарвлюють" емоції. Емоційні переживання безпосередньо відкривають суб'єкту смисл відображуваного змісту з точки зору потреб суб'єкта, служать спонуканням до діяльності. Емоційні явища взаємопов'язані, і процеси їх виникнення підлягають певним закономірностям. Класифікував емоційні явища на "провідні" та "похідні", в залежності від відношення відображуваного емоційно предмета до предметів провідних потреб суб'єкта. Розглядав процес розвитку емоційної сфери людини в онтогенезі, місце і значення "ключових", "провідних" і "ситуативних", "похідних" емоцій. Обґрунтував місце емоційних явищ в розвитку і функціонуванні всієї пізнавальної сфери особистості (1976). Дослідив механізми біологічної мотивації та, спираючись на цей матеріал, експериментально і теоретично проаналізував властиво людську мотивацію, розкрив детермінанти розвитку мотивації людини, мотиваційне зумовлювання, мотиваційне опосередкування, ситуативний і онтогенетичний розвиток мотивації, співвідношення емоцій та мотивів, феномени мотиваційної фіксації та сумації. Йому присвячено спеціальный випуск журналу Journal of Russian & East European Psychology[5]. Основні праціЗагальна кількість наукових публікацій: 54, у тому числі: Монографії
Статті
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
