Вітіхновська Фріда Зельманівна

Фріда Вітіхновська
Народився	12 липня 1897(1897-07-12) Олександрія, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	невідомо невідомо
Громадянство	УСРР
Національність	єврейка
Відомий завдяки	бібліотекарка, бібліограф, діячка Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка
Alma mater	Київські вищі жіночі курси
Партія	Меншовики (до 1919)
У шлюбі з	Голубович Всеволод Олександрович
Діти	Ірина-Марія Голубович

Фріда Зельманівна Вітіхновська (12 липня 1897(18970712), Олександрія Херсонська губернія, Російська імперія — дата і місце смерті невідомі) — українська бібліографка, бібліотекарка. Співробітниця Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка. Друга дружина прем’єр-міністра УНР Всеволода Голубовича. Двічі репресована радянськими органами держбезпеки. Реабілітована 1989 року^[1]

Народилася у родині торгівця. Закінчила жіночу гімназію в Олександрії (1918). У 1917 році навчалася на Київських вищих жіночих курсах, де вступила до партії меншовиків. Перебувала у партії до 1919 року, після чого вибула з неї з «сімейних обставин» — вийшла заміж і народила дитину ^[2]".

У 1922 році повернулася до батьків в Олександрію. З 1923 року мешкала у Харкові, де працювала у сфері політичної освіти бібліотечних працівників, а також бібліотекаркою й бібліографкою.

Восени 1923 року вийшла заміж за Всеволода Голубовича — колишнього прем’єр-міністра УНР, який на той час працював у ВРНГ УСРР. Подружжя виховувало доньку — Ірину-Марію Голубович ^[2]".

З 1931 року працювала в Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка, під безпосереднім керівництвом Бориса Осиповича Боровича — досвідченого бібліографа та фахівця з каталогізації, який раніше належав до меншовицької партії.

У 1933 році звинувачена в ідейному зв’язку з Боровичем та «ворожій ідеології», усунута з посади, позбавлена звання ударниці та права на наукове відрядження. У серпні 1933 року рішенням профспілкових зборів Вітіхновська була виключена зі складу спілки. Згодом оскаржила ці рішення й була поновлена в правах ^[1].

З серпня 1933 по липень 1934 року не працювала.

У лютому 1938 року, на момент першого арешту, була бібліотекаркою у дитячій клініці ^[2]".

У 1938 році заарештована НКВС Харківської області за звинуваченням в участі в антирадянській організації українських есерів. Утримувалась у харківській в’язниці. Засуджена до 5 років виправно-трудових таборів. Покарання відбувала у Карагандинському таборі НКВС та Актюбинському таборі ^[1].

Звільнена 10 січня 1947 року, попри те, що термін закінчився ще 23 лютого 1943.

Після звільнення працювала обліковицею у будівельному тресті в Актюбинську.

На початку 1948 року повернулася до Олександрії, не працювала, родини більше не мала.

30 травня 1949 року вдруге заарештована органами МДБ Кіровоградської області. Обвинувачена в участі у меншовицькій та есерівській організаціях, а також у складанні «контрреволюційного предметного каталогу» у співпраці з Боровичем. Заслана на спецпоселення до Красноярського краю. Подальша доля невідома ^[2]".

19 листопада 1989 року прокуратурою Харківської області визнана жертвою політичних репресій 1930–1950-х років і реабілітована.

Чоловік — Голубович Всеволод Олександрович (1885–1939) — прем’єр-міністр УНР, політичний діяч. Помер у Ярославській тюрмі. Реабілітований у 1989 та 1991 роках.

Донька — Ірина-Марія Голубович (нар. 1926), подальша доля невідома^[2]".

• Вітіхновська Фріда Зельманівна // Бібліотечна енциклопедія Харківщини.
• Шуйський І. В. Харківські сторінки життя Всеволода Голубовича: до 140-річчя від дня народження // Тези доповідей учасників XXІХ Міжнародної наукової конференції «Слобожанські читання». — Харків, 2025. — С. 47 — 49.