Газовий тор

Газовий тор — це тороїдна хмара газу або плазми, яка опоясує планету. У Сонячній системі газові тори, як правило, утворюються внаслідок взаємодії атмосфери супутника з магнітним полем планети. Найвідомішим прикладом є плазмотор Іо, який утворюється в результаті іонізації кисню та сірки з розрідженої атмосфери Іо, вулканічного супутника Юпітера, в обсязі приблизно 1 тонна в секунду^[1]. До іонізації ці частинки є частиною нейтрального тора, також зосередженого на орбіті Іо. Спостереження за енергетичними частинками також свідчать про наявність нейтрального тора навколо орбіти Європи, іншого супутника Юпітера.

Іншим прикладом є тор з кисню та водню, породжений Енцеладом, супутником Сатурна. Кріовулканічна активність у районі південного полюса Енцелада призводить до викидів у космос газів (переважно водяної пари) та льоду, з яких і формується тор^[2]. На відміну від тору Іо, де частинки переважно іонізовані, у торі Енцелада щільність нейтральних частинок значно більша за щільність іонів.

Після зустрічей «Вояджерів» із Сатурном розглядалася можливість існування тора з азоту, породженого його супутником Титаном^[3]. Подальші спостереження космічним кораблем «Кассіні» не виявили чітких свідчень існування такого тора. Хоча не було можливості провести вимірювання рівня нейтрального азоту, іони поблизу орбіти Титана були переважно з груп водню та води (O⁺, OH⁺, H₂O⁺ і H₃O⁺) з тора Енцелада. Сліди іонів азоту були виявлені, але на таких рівнях, що їх джерелом також міг би бути Енцелад.

Вигаданий газовий тор є місцем дії романів Ларрі Нівена «Інтегральні дерева»^[4] і «Димове кільце», у яких газовий гігант на орбіті навколо нейтронної зорі генерує газовий тор, що має достатню щільність та достатньо вільного кисню для підтримки життя, в тому числі людей.

• Khurana, K. K.; Kivelson, M. G. та ін. (2004). The configuration of Jupiter's magnetosphere (PDF). У Bagenal, Fran; Dowling, Timothy E.; McKinnon, William B. (ред.). Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81808-7. Архів оригіналу (PDF) за 19 березня 2014. Процитовано 10 травня 2022.