Газогідратний поклад

Газогідратний поклад (англ. gas-hydrate deposit; нім. Erdgashydratlager n) — поодиноке скупчення в осадовому чохлі земної кори гідратів вуглеводневих газів. Газогідратний поклад в природному заляганні є тілом пласта, який складається з двох фаз — твердої фази — скелета породи, що вміщає і газовий гідрат у вигляді льоду, що заповнює поровий простір. При розкладанні газового гідрату, в системі з'являється газова фаза вільного газу і звільнена вода.

Характеризується дуже низькою їх рухливістю навіть при наявності активної міграції пластових вод. Знизу газогідратний поклад контактує з підошовною водою, газоконденсатним або нафтовим покладом, зверху — з газовим покладом, газонепроникними пластами, а в акваторії океану — з водою.

Інтенсивність формування або руйнування газогідратних покладів визначається швидкістю зміни термодинамічних умов в розрізі осадових порід, наявністю вільних вуглеводнів у зоні фазових переходів, величиною газонасиченості пластових вод, які контактують із зоною фазових переходів і швидкістю їх міграції. В акваторії Світового океану газогідратні поклади формуються в природній частині осадового чохла з газів, які ґенеруються безпосередньо в зоні гідратоутворення (ЗГ), а також з газів, які мігрують в ЗГ з нижніх пластів і пластових вод, що контактують із ЗГ.

Поклади характеризуються відносно невеликою товщиною (до 100–400 м) і більшою поширеністю по площі (близько 320 млн км²). У екваторіальній зоні виявлені на глибині 400–600 м, в арктичних морях — починаючи з глибини 100–250 м. Газогідратні поклади на материках приурочені до охолоджених зон земної кори, формуються, як правило, з покладів вільного газу при зміні їх термодинамічних параметрів, характеризуються відносною локалізацією і великою товщиною, яка відповідає товщині ЗГ 700–1500 м. Нижче газогідратних покладів можуть знаходитися нафтові або газові поклади. Загальна площа суші, перспективна для формування газогідратних покладів, близько 40 млн км². Ресурси метану в газогідратах оцінюються до 85 % від всіх світових ресурсів природного газу. Але розвіданість ресурсів гідратів метану на межі початок XXI ст. ще досить фрагментарна.

Пошуки і розвідка газогідратних покладів на суші можуть проводитися стандартними промислово-геофізичними методами, на морі — сейсмоакустичними (частоти 0,1–10 кГц) і геохімічними методами. Розробка газогідратних покладів здійснюється через свердловини газу, переведеного у вільний стан підвищенням температури вище рівноважної введенням каталізаторів розкладання гідратів, а також електричними, акустичними, термохімічними та іншими методами впливу на пласт.

• I тип: масивні поклади газових гідратів, зцементованих піщано-мулистими і глинистими мулами
• II тип: жильні структури, що містять гідрати в тріщинах.
• III тип: лінзово-шаруватий поклад
• IV тип: порфироподібний поклад
• V тип: Брекчієва структура
• VI тип: газовий гідрат залягає суцільним масивом, виступаючим як самостійний породотвірний мінерал

Породи, що вміщають газові гідрати, в залежності від глибини і положення дна океану, складені теригенними і карбонатними гірськими породами, зцементовані алевроліти — глинистим матеріалом. Поровий простір являє собою складну систему сполучених порожнин з окремими наскрізними, або тупиковими поровими каналами.

• Українська нафтогазова енциклопедія / за загальною редакцією В. С. Іванишина. — Львів : Сполом, 2016. — 603 с. : іл., табл. — ISBN 9789669191403.
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Орловський В. М., Білецький В. С., Сіренко В. І. Технологія видобування газу і газового конденсату. Редакція «Гірничої енциклопедії», Полтава: НТП «Бурова техніка», Львів, Видавництво «Новий Світ — 2000», 2023. — 359 с.